Усі батьки вважають ранній розвиток та інтелектуальне навантаження запорукою успішного виховання дитини. Проте подекуди це набирає абсурдних форм. Часто чую, як мами хизуються на дитячих майданчиках: “А мій у чотири роки ходить у два гуртки”, “А моя займається з репетитором”, “А мій і на танці, і на англійську. Віддам ще й на математику” тощо. Мами думають, що чим більше “напхають” знаннями своїх дітей-дошкільнят, чим більше наситять їх новою інформацією, тим краще для їхнього майбутнього. Добре це чи погано? Іноді мені здається, що в такий спосіб батьки тішать своє честолюбство. Мені, наприклад, здається, що тягати дитину після садочку то в один кружок, то в інший – це не завжди гарна ідея.

Проте час іде вперед, суспільство змінюється, вимоги до дітей також. Може, дійсно потрібно готувати дитину до життя в нових інформаційних реаліях? Може, дійсно потрібно потужно займатися її інтелектуальним розвитком і якомога раніше віддавати до різноманітних гуртків, та, зрештою, до школи? Із цими питаннями звернулася до психологів.

Психолог Лілія Бармоткіна зазначила, що навички (увага, терпіння), які потрібні для навчання, більш-менш формуються ближче до семи років. Дитина у 5-6 років ще не здатна довго сидіти на одному місці, бути уважною, моторика руки ще не повністю сформована. Також ще немає розуміння, що таке школа в тому сенсі, який у цьому бачать батьки та вчителі.

“Під час моєї роботи в школі проходив відбір у перший клас. Були батьки, які швидше хотіли віддати дитину до школи (у 5,5 років), маючи на те свої мотиви. Водночас дитина ще зовсім не була готова до навчання, але батьки казали: “Ми за літо навчимося”. Нам із вчителем та завучем довелося довго пояснювати, що дитині ще рано, вона не зможе так швидко всьому навчитися, це може відобразитися на її психіці та здоров’ї. Так, є діти, які доросліші, у них краще сформовані якісь навички. Потрібно дивитися на розвиток дитини й тоді вже вирішувати щодо віку, з якого йти до школи. Я, наприклад, пішла до школи, коли мені було вже майже 8 років і в мене вже було якесь поняття, що буде в школі та легше проходила адаптацію”, – розповіла Лілія Бармоткіпотрібно слухати, чого хоче дитина.

“Краще, щоби дитина пішла в гуртки раніше школи чи за рік-два після початку навчання. Для дитини старт навчання в школі викликає стрес, відбувається перебудова організму, з’являється втома. І якщо ще ходити в декілька гуртів одночасно з навчанням у школі, це дуже велике навантаження як фізичне, так і психологічне. Іноді буває, що дитина хоче то одне, то інше. Місяць ходить на малювання, а потім уже не хоче, а просить записати на музику. Це може означати, що дитина себе шукає (ще не сформувалися інтереси) чи їй важко долати труднощі (тиждень походила на гімнастику, а далі важко робити фізичні вправи). І це потрібно зрозуміти. Але все ж таки важливо прислухатися до того, що хоче дитина та знаходити компромісні рішення”, – сказала вона.

Психолог Віталій Жданов додає, що ранній розвиток дитини може спричинити проблеми в підлітковому віці. За його словами, серед молоді все більше розумних і кваліфікованих, вони краще думають та орієнтуються, проте психічно дуже нестабільних. Молоді люди більш залежні від інформаційного простору, один від одного, вони орієнтуються на віртуальні ідеали в соцмережах.

“Це серйозний виклик. Відчуваю, що буде багато жертв нового часу. Люди добре зароблятимуть, будуть талановитими, але багато хто буде не пристосованим до реального життя, їм буде складно жити. Одні ходитимуть до психотерапевтів, а інші матимуть нові види залежностей. Наприклад, від віртуальної реальності”, – сказав він.

За словами психолога, така ситуація серед молодих людей спричинена тим, що вони не встигли вирости психічно.

“Тоді, як треба було розвивати їхні первинні навички, батьки віддавали їх на дуже складні заняття: англійську мову, математику, програмування тощо. А дитині насправді потрібно було складати кубики, кататися на велосипеді, сваритися-миритися з однолітками, гратися. Раніше дитина виходила у двір і кілька хвилин була у фрустрації: “Що робити? Батьки дозволили гуляти, а я не знаю чого хочу. Іти в пісочницю, на гірку чи до того хлопчика?” Дитина навчалася знаходити свій спонтанний інтерес, у неї розвивалася навичка розуміти, чого вона хоче. Зараз простір, у якому зростають діти, спокушає та каже: “Не розвивайся. Ось тобі готовий продукт – мультфільм”. А перегляд мультиків не розвиває власну фантазію. Тут планшети, там – комп’ютерна іграшка тощо. Світ дуже змінився”, – сказав психолог.

Віталій Жданов додав, що не всі батьки знають, як відбувається психічний розвиток дитини. Тому в дорослих людей завищені вимоги до власних дітей.

“Іноді дитина стає фізичним розширенням батьків: “У когось є Mercedes, у когось BMW, а в мене дитина олімпіаду виграла”. Отож батьки дуже багато вкладають у дітей, щоби їм не було соромно перед іншими татами й мамами. З іншого боку, батьки орієнтуються на суспільні вимоги. Це така абстракція, якої насправді немає. Батьки думають, що коли їхня дитина два дні на тиждень нічим не зайнята – це щось не те. Дорослі дивляться на інших батьків і думають: “У інших діти такі успішні, а в мого щось не так”. Цю тривожність вони хочуть кудись діти. Наприклад, віддати дитину в якийсь гурток”, – сказав він.

Він зазначив, що сучасним батькам немає на що орієнтуватися. Потрібна нова просвіта, треба, щоби психологи та педагоги показували батькам, як відбувається розвиток дитини.

“Батьки виходять зі своїх уявлень. Наприклад, правильно коли дитина багато навчається. Вони думають: “От якби мені було 4 роки, я би вчив англійську”. Вони намагаються думати про дітей зі свого дорослого уявлення: я хочу зробити те добро, яке насправді хотів отримувати сам. Ось я танцюристом не став, тому зроблю ним свою дитину. Дорослий вірить, що дитина цього хоче. Тим часом дитина не хоче на танці, а хоче на футбол. Треба, щоби батьки розмежували, що насправді потрібно дітям, а чого від них хочуть, власне, вони самі. А цього розуміння немає”, – розповів він.

За словами Віталія Жданова, інформаційне навантаження та перенасичення гуртками спричиняє іншу проблему: діти дорослішають і потрапляють у пастку апатії.

“Батьки кажуть підлітку: “Ти вже в старшому класі, обирай собі професію”. А в нього нерозвинена навичка обирати та розуміти, що він хоче. За підлітка завжди обирали батьки – це вилилося в апатію, він втомлений від інформаційного навантаження. Є такі історії, коли дитині давали можливість рік не вчитися, а відпочивати. За цей час вона приходила в себе й потім нормально занурювалась у навчальний процес. Проте повністю давати дітям свободу теж не можна. Їм потрібні якісь обмеження. Вони потребують, щоби їх хтось скеровував. Але якою мірою? Якщо постійно навантажувати відповідальністю, то дитина не витримає – втомиться. У дитинстві повинен бути баланс і спонтанність. Дитина повинна сама проявляти інтерес до цього світу, вона повинна розвиватися в грі”, – розповів Віталій Жданов.

Наше життя стрімко змінюється, ми живемо в перенасиченому інформаційному просторі серед величезної купи ґаджетів та технологій. Наша система освіти постійно реформується, батьки не встигають орієнтуватися та скеровувати своїх дітей. У всій цій метушні та гонитві за новими методами, корисними гуртками та раннім розвитком батьки часто забувають, що кожна дитина – індивідуальність, вона має свої потреби та можливості. Може, не треба поспішати? Може, варто дати дитині найцінніше: своє спілкування, підтримку та можливість вибору? Батьки повинні прислуховуватися до справжніх потреб своєї дитини, а в разі потреби радитися з психологами, а не з мамами в соціальних мережах. Ми часто використовуємо фразу “безтурботне дитинство”. А чи таке воно безтурботне у ваших дітей?

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram