Україні не звикати до екстремальних умов життя. На жаль. З одного боку народ уже настільки виснажений від постійних економічних і соціальних криз, що сил немає. Здається, що й не бачити нам омріяного світлого майбутнього. Однак, коли наступає кризовий момент, то кожен обирає для себе бути жертвою чи переможцем.

Революція Гідності, війна, а тепер ще й коронавірус – ті виклики, до яких не був готовий ніхто. Але хто б там що не говорив, але попри нав’язаний нам комплекс меншовартості, українці – нація переможців. Бо, як показує досвід, у темні часи найкраще видно світлих людей. І тоді, коли одні кричать у паніці: “ми всі помремо”, “все пропало”, інші – мобілізуються і діють. Волонтери організовуються, збирають кошти, виготовляють або закуповують необхідне та “гасять пожежу” там, де це не спроможна зробити держава. Але хто в цій історії важливіший: волонтер чи донатор?

“Волонтер – це логіст. Без донатування його праця неможлива, окрім випадків, коли волонтерить власним коштом. Водночас донатори можуть не мати каналів влити ресурс без волонтерів. Це приблизно таке ж питання, що важливіше кермо чи пальне. Одне без іншого не працює”, – говорить громадський активіст, поет Юрій Руф.

“Це рівноцінне. Можеш давати грошима, можеш часом, працею, уміннями, знаннями”, – доповнює радіоведуча, поетеса Олена Горобець.

І я з ними погоджуюсь. Річ у тім, що ми – дуже емпатична нація. Це підтвердила зокрема російсько-українська війна, з початком якої волонтери за допомогою небайдужих людей вдягли та довгий час годували армію. Та й надалі продовжують закривати необхідні потреби.

Сьогодні, увесь світ опинився у небезпеці перед новим викликом – вірусом SARS-CoV-2. Україна не виняток. Медики – це тепер іще один наш фронт, який воює за життя. Тож, ошелешені останніми подіями, активісти з різних куточків України мобілізувалися.

“Ініціативу шити захисні комбінезони лікарям побачила в українських дизайнерів Світлани Бевзи, Івана Фролова та небайдужої активістки Ксюши Єфремової “Одноразовий медичний халат – медику!”. Звернулася до них, чи не можуть вони нам теж відшити партію комбінезонів, адже на Херсонщині, як і в інших регіонах, ситуація була катастрофічною – лікарі були незахищені. Але вони відмовили, бо мали дуже багато замовлень по Києву. Натомість вислали оцифровані лекала для пошиття, щоб облегшити й прискорити роботу на місці. Ми з друзями скинулися грошима, закупили 400 метрів спанбонду й почали шукати цех, який би взявся за комбінезони. Охочих знайшли з шостого разу. Багато хто відмовлявся, але врешті-решт ми знайшли небайдужих кравців, які згодні були взятися за відшив під час пандемії. Почали збирати гроші через мережу, щоб заплатити за роботу. Наразі, вже пошито 300 комбінезонів, які ми передали в інфекційне відділення Херсонскоі лікарні, Олешківської рятівної служби, реанімаційне відділення Херсону й обласну дитячу лікарню. Гроші закінчились, а запит іще є. Тож розраховуємо на підтримку небайдужих”, – розповідає херсонська дизайнерка Олександра Сікоєва.

Такі ініціативи, на щастя, в Україні не поодинокі. І вони вкрай важливі. Адже варто пам’ятати, що тільки разом ми спроможні подолати біду. Звісно, легко бути волонтером, коли тобі держава надає матеріальну підтримку добовими, або бути донатором, коли ти заможна людина. Але, на щастя, ми привчені до зовсім інших реалій. Ми вміємо співчувати, прагнемо допомагати, інколи навіть знімаючи останню сорочку. Наша нація має добре серце, а отже з нами Бог.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram