Ми мешкаємо на суходолі, тому назвали свою планету Земля. Насправді її варто було назвати Морем. Понад дві третини поверхні зайняті водою, тож, якщо до нас являться прибульці з космосу, вони так її і назвуть. Наявність води в рідкому стані робить нашу планету унікальною в сонячній системі. (Жак Пікар “Глибина – одинадцять тисяч”).

Уже відкриті всі континенти, великі й малі острови, кораблі перетнули всі океани, всі наявні на планеті моря названо й нанесено на мапу. Люди досягнули Північного та Південного полюсів, піднялися на найвищу гору нашої Землі, але одне місце планети лишалося непідкореним.

Мудреці, з любові до істини, піднімаються під небеса та опускаються в самісіньке пекло – це стовідсотково можна сказати про Огюста Пікара. Швейцарський винахідник і фізик-дослідник вивчав космічні промені. Для цих досліджень він удосконалив повітряну кулю, пристосувавши її для польотів на дуже великій висоті – так з’явився стратостат. У 1932 році на стратостаті FNRS-1 він піднявся на 23 кілометри. Згодом Пікара зацікавила можливість дослідження океанських глибин ним же винайденим батискафом.

Батискаф складався з великого поплавця, наповненого бензином (поплавець “Трієста” вміщував сто тисяч літрів бензину) і сферичної кабіни екіпажу, зробленої з надміцної сталі. Набравши у поплавець трохи забортної води, батискаф повільно тонув, опускався на глибину, а потім спливав, скинувши металевий баласт – чавунний дріб. Пікар у повоєнні роки збудував два батискафи, на яких він або його син Жак Пікар занурювалися на великі глибин. Третім батискафом став “Трієст”, збудований у 1953 році. Для досягнення максимальної глибини потрібна була міцніша кабіна екіпажу, виготовлення якої потребувала великих коштів. Огюст Пікар знайшов зацікавлену сторону – ВМС США – і проєкт став американським.

23 січня 1960 року сталася знаменна подія: батискаф Військово-морських сил США “Трієст”, пілотований американським офіцером Доном Волшем і дослідником Жаком Пікаром занурився на найбільшу можливу в океані глибину – 10 919 метрів, опустившись на дно Маріанського жолоба в Тихому океані. “Білих плям”, невідвіданих людиною, на планеті більше не лишилося, тепер можна було спокійно досліджувати космос.

У книзі спогадів Жак Пікар так описує момент, коли кабіна “Трієста” торкнулася дна: “У момент приземлення здійнялася хмарка найдрібнішого мулу. Жодних дрібних нор – звичайних для малих та середніх глибин – видно не було. Але – найголовніше! – за мить до торкання у коло світла заплила риба. Життя в її вищій організованій формі можлива в морі повсюдно, на будь-якій глибині. Це довела побачена нами костиста риба, дуже схожа на ската, 30 сантиметрів у довжину та 15 у товщину. Годинник показував 13:06. Манометри зареєстрували тиск у 1 156 атмосфер”.

Зв’язок із бортом базового корабля здійснювався ультразвуковими хвилями. Лейтенант Волш доповів ультразвуковим телефоном, що батискаф перебуває на дні жолоба, на кораблі його почули та відповіли крізь одинадцятикілометрову товщу води. Звуковим хвилям знадобилося 14 секунд, щоб подолати цю відстань.

А щоб піднятися з глибини “Трієсту” знадобилося три години. Ще під час занурення вода протекла й затопила тунель (залізну трубу, що вела крізь поплавець у кабіну екіпажу). Навіть піднявшись на поверхню моря, самостійно, без сторонньої допомоги, вийти з кабіни екіпаж би не зміг. Та все обійшлося – і Жак Пікар привіз батькові прапор Швейцарії, що разом з американським побував на найглибшому місці планети.

Через два роки, коли Огюст Пікар помер, його труну під час церемонії похорону накрили цим прапором. Онук Огюста і син Жака – Бертран Пікар першим у світі здійсним довколосвітню подорож на повітряній кулі.

Великою країну роблять не розміри території, а видатні люди. Якщо вони є – то й невелика суходільна Швейцарія матиме велику морську славу.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram