Православне свято Винесення чесних древ Животворчого Хреста Господнього, або Свято Всемилостивого Спасу та Пресвятої Богородиці, відзначають у перший день Успінського посту – 14 серпня (1 серпня за Юліанським календарем).

Свято започатковане в ІХ ст. у Візантії із метою очищення Константинополя від злих духів, епідемій та хвороб, які розпочиналися у місті саме з початку серпня. Цього дня  з палацу імператора до храму Софії протягом двох тижнів несли частини хреста, на якому був розіп’ятий Ісус Христос. Ось як описують цю ходу нащадки мешканців Другого Риму у кінці ХІХ сторіччя: “Внаслідок хвороб, які дуже часто бували в серпні, спрадавна утвердився в Константинополі звичай виносити Чесне Древо Хреста на дороги і вулиці для освячення місць і відведення хвороб. Напередодні, виносячи його з царської скарбниці, покладали на святій трапезі Великої церкви (в честь Святої Софії – Премудрості Божої). З цього дня і далі до Успіння Пресвятої Богородиці, творячи літії по всьому місту, пропонували його потім народу для поклоніння. Це і є Винесення Чесного Хреста”.

В Україні це  свято має назву медово-маковий Спас. Тому ті, хто не дуже втаємничений  у християнські традиції, пояснюють ще одну його назву – Маковій – національними традиціями вшанування маку: “Розтерти мак у макітрі макогоном, аби той пустив молочко і став білого кольору. Додати до нього трохи води та меду аби був солодким та приємним на смак“.

У православних же ж йдеться не про “про солодкий та приємний смак” молочка із розтертого макового насіння, а зовсім про інше. Цього дня церква вшановує пам’ять жертв грецьких предків візантійців. Ними були старозавітні юдейські мученики  Маккавеї. Деякий текстологічний збіг назви рослини та мучеників, в українському їх варіанті, призводить до такого прикрого непорозуміння. І це рік за роком відбувається серед вельми широких мас віруючих християн в Україні.

Насправді ж йдеться один про епізод війни між нащадками Александра Македонського, зокрема македонським царем Сирії Антіохом ІV Епіфаном та юдеями яких він підкорив. Так, 168 року до Різдва Христового греки в чергове “взяли на спис” Єрусалим, населення якого істотно зменшили, а саме місто спалили. Тим, що лишилися живими,  переможці заборонили святкувати суботу та виконувати приписи законів Моісея.

Наступного 167 року Антіох перетворив Єрусалимський храм на святилище Зевса та наказав проводити у ньому жертвоприношення. Цар особисто, на очах всіх присутніх у храмі греків та юдеїв, заколов жертвенну свиню на олтарі та вимазав її кров’ю статую Зевса і стіни храму. Після цього еліті Юдеї та її священикам не залишалося нічого, крім  як підкорилися грекам та прийняли їх вірування і звичаї.

Лише 90-річний старець Єлеазар та сім братів Маккавеїв і їх мати відмовилися виконувати приписи культу Зевса, зокрема їсти свинину. Через це вони були піддані тортурам та загинули під час них. Сталося це 166 року, як вважається нині у місті  Антіохія. Ці події призвели до початку повстання юдеїв та війни їх із греками.

Ось така передісторія цього православного свята та походження його назви, яка в українській його інтерпретації далека від постів, хвороб та війни…

“Ой Мати, Мати  до Комори  ведуть!
Цить  Доню –  там  Меду   й  Маку  дадуть!
Ой  Мати  вже  й  штани  розв’язали!
Цить  Доню – так попи наказали!”

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram