В останній день липня київські депутати раптово стурбувалися патріотичним вихованням школярів. За поданням “свободівців” Київська міська рада ухвалила рішення щодо започаткування виконання Державного гімну України в школах міста Києва. Це має сприяти вихованню патріотизму серед молодого покоління. Принаймні так думають ініціатори рішення та ті, хто за нього голосував.

Щоправда, через деякий час у Київраді схаменулися і роз’яснили, що співи гімну в школах – це не вимога, а рекомендація. Однак у те, що їхнє рішення “популяризуватиме та виховуватиме у маленьких киян шанобливе ставлення та повагу до державних символів України”, продовжують вірити.

Не буду згадувати своє піонерське й комсомольське минуле за часів ще радянської школи. Усе це до мене вже розписали всі, кому не ліньки. Лише погоджусь із більшістю авторів критичних дописів – нічого, крім відторгнення і протесту, отой нав’язаний згори “патріотизм” не принесе. І зі свого власного досвіду додам: із тихого антирадянщика на активного ворога системи мене перетворив саме комсомол. З його ідіотськими виспівуваннями “Боже, царя храни”, ой – “Союз нерушимый” та не менш ідіотськими комсомольськими зборами, де ми вислуховували нудні проповіді про найкращу у світі Країну Рад, а потім виходили на вулицю і стикалися із суворими реаліями тієї країни.

Так і тут. Бо після піснеспівів й уроків на українській мові школярі вийдуть на вулиці, де зіткнуться із суворою дійсністю. Знову ж не буду розповідати все те, що й без мене відомо. Просто дозволю собі нагадати депутатам Київської міської ради про одне з їхніх рішень. Яке теж було покликане сприяти патріотизму та всякому такому. Бо саме з невиконанням цього рішення й зіткнуться співці гімну за порогом школи.

Ідеться про рішення Київради “Про заходи щодо забезпечення регіональної мовної політики в місті Києві” від 5 жовтня 2017 року. В якому депутати встановили, що “в місті Києві мовою роботи, діловодства і документації всіх органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій комунальної форми власності, мовою офіційних оголошень і повідомлень є державна мова”. Яке суворо запроваджувало правило, що “на території міста Києва всі назви установ, підприємств, організацій, вивіски, плакати, афіші, публічні повідомлення, рекламні оголошення та будь-які інші форми авдіо- і візуальної рекламної продукції, інформація для споживачів товарів та послуг виконується державною мовою і, на розсуд власника такої інформації, англійською та будь-якою іншою мовою”. Там же йшлося про те, що “у всіх сферах громадського обслуговування громадян при реалізації товарів і наданні послуг першочергово використовується державна мова”.

Рішення, власне, правильне. Крім того, існує ще й закон “Про забезпечення функціонування української мови як державної”, який на території України встановлює приблизно ті ж правила щодо використання мови у сфері обслуговування та на вивісках. Не будемо його торкатися, повернімося до рішення Київради.

Хтось із депутатів звертав увагу на вивіски Києва? Рекламу, меню в ресторанах, де вони їдять, мову обслуговування в крамницях? Вочевидь – ні. Бо через три роки після їхнього рішення значна частка отого всього є російськомовною. Або англомовною. Або ще якоюсьмовною. Хоча рішення Київради зобов’язує суб’єкти господарювання всіх форм власності робити це насамперед українською, а вже потім – якою там вже схочеться, і не замість української, а в додаток до державної.

Це мій улов вивісок за буквально 15 хвилин на шляху додому. До речі, частина фото – з вулиці Прорізної, за 300 метрів від Київської міської ради. Можна, звісно, нафотографувати більше. Та чи варто? Кожен, хто ходить вулицями столиці, може побачити все це на власні очі.

І от у мене питання – а нащо? Навіщо ви приймаєте рішення, які ніхто не виконує і ніхто не контролює їхнє виконання? Щоб що? Щоб промайнути в новинах? Щоб формально відзвітувати? Щоб вкинути в суспільство, яке й так розривають протиріччя, ще один подразник? Ваше рішення щодо вивісок ухвалене три роки тому. І що? Настав сплеск патріотизму? Усі дружно “осознали” й перейшли на українську? Ви вірите, що після співів гімну в школах той патріотизм ще посилиться?

Якщо хтось думає, що я противник української мови в житті і, зокрема, на рекламах і вивісках, то він глибоко помиляється. Держава називається Україна. І мова тут має бути українська. На тому всі дискусії припиняються. Я противник отакого показного “патріотизму”. І рішень, які ухвалюються, але не виконуються. І річ тут у простому прагматизмі. Влада має бути владою. Її рішення мають виконувати. А якщо рішення влади не виконуються, то – яка це тоді влада? Усе насправді просто: ухвалюєш рішення – примусь його виконувати. Або не ухвалюй. Бо виходить суцільна ганьба.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram