Ще на початках української незалежності Народним Рухом розглядалася ідея повернення до земельно-повітового устрою, як традиційнішого для України та економічно доцільнішого. На жаль, Конституцією був збережений територіальний устрій, що базувався на кількості членів комуністичної партії.

Рухівські ідеї земельно-повітового устрою України ж базувалися з одного боку на унітарній моделі Української держави, що й було закріплено в Конституції, але з іншого боку давали значні повноваження й можливості розвитку на рівні громад і повітовому рівні. Це була цілісна концепція, що створювала потужний каркас української держави та давала великі можливості для саморозвитку територій.

Жодна інша тодішня політична сила не створила обґрунтованої моделі адміністративно-територіального устрою України, яка б відповідала вимогам часу. Власне тих сил фактично було дві – комуністична і народорухівська, ретрогради і реформатори. Зрозуміло, що перші, яких була тотальна більшість, домоглися свого. І Україна ось уже майже тридцять років плентається комуністичними манівцями, спотикаючись об злидні та війну.

Але оскільки реальність вимагає розв’язання давно нагромаджених проблем, то влада, як теперішня так і попередня намагається спонтанно їх вирішувати. Причім фрагментарно вихоплюються окремі рухівські ідеї.

Так реалізація правильної ідеї створення більш потужних ОТГ, при попередній владі перетворилася в хаотичну кампанію, наслідком чого стало те, що не всі громади об’єдналися ще й досьогодні. Але головне, що центральна влада не поставила, насамперед для себе, головної вимоги такого об’єднання. А ця вимога полягає в тому, що кожна ОТГ має бути забезпечена всім комплексом життєво необхідних для її мешканців послуг: освітянських, культурно-мистецьких, медичних, транспортних, туристичних, торговельних тощо. Таку вимогу ОТГ самотужки не виконає. Для цього необхідні цільові державні програми з належним фінансуванням. Але нічого цього запропоновано не було. Ось і вийшло як завжди.

Нещодавно в публічному просторі з’явилася мапа устрою України з новими районами, яких налічується 4-5 на область. Великий суспільний резонанс викликало утворення Берегівського району на Закарпатті. Це вже нова влада вирішила не відставати від попередників і додати своєї долі хаосу в цю справу. Дійсно, питань багато.

Які повноваження матимуть об’єднані райони? Якою буде функція префекта? Якими будуть місцеві бюджети та міжбюджетні відносини?

На всі ці питання суспільство досі не має відповіді. Уже в жовтні відбудуться вибори до новоутворених рад, однак досі їхні повноваження не визначені. Фактично, виборець позбавлений права на усвідомлений вибір, оскільки не розуміє, який саме мандат він делегує депутату громади, депутату району чи області.

Вважаю, що реформа адміністративного устрою має ґрунтуватися за чіткими принципами:

  • самодостатні громади, які повністю можуть забезпечувати потреби громадян в освіті, медицині, адміністративних послугах;
  • райони, які вирішуватимуть виключно питання, що виникають у відносинах між громадами. Районні ради формуються за змішаним принципом: обрані виборцями та обрані радами ОТГ;
  • мінімізація повноважень обласних рад. Це відповідає принципам субсидіарності, коли будь-яка проблема вирішується на мінімально близькому до виборця рівні. А також дозволить уникнути сепаратиських настроїв місцевих еліт;
  • президент призначає префекта. Він координує роботу місцевих підрозділів органів центральної виконавчої влади та здійснює публікування нормативно-правових актів місцевих рад і накладає на них вето, у разі порушення законодавства.

Впровадження реформи потребує спочатку експертного обговорення, затвердження стратегії і змін до законодавчих актів і аж потім визначення меж районів.

Зараз же замість стратегії суспільство змушене обговорювати чергові “слайди” від влади.

Адміністративно-територіальна реформа, це не багатосерійне шоу, з різними виконавцями. Це має бути продумана до дрібниць, концептуально осмислена, сприйнята суспільством і реалізована на практиці програма дій, спрямована на:

  • зміцнення територіальної цілісності України;
  • соціально-економічний розвиток громад і територій, посилення їхньої інвестиційної привабливості;
  • створення на місцях умов для розвитку людської ініціативи, її заохочення і мотивації;
  • широку децентралізація, відмову центральної влади від багатьох регуляторних і розподільчих функцій на користь громадян і громад.

І багато іншого.

І все має бути підкріплено відповідною системою фінансування й підтримки з боку держави.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram