Сьогодні наше розслідування придивиться до тих слів та фраз, які допомагають нам ліквідувати (хоча й не завжди) незручні (а часто – й критичні) ситуації, причиною яких ми випадково (чи й зумисно) стали. У матеріалах “Звідки взялися “спасибі” та “дякую”, Побажайте решті, чого хочете собі та Не-добро не-пожалувати! ми вже говорили про різні формули словесного етикету. Тепер настала черга для засобів вибачення.

Вибачення – це прохання, звернене до когось, із метою отримати прощення за провину. Висловлюється воно у специфічній ситуації, коли хтось усвідомив, що вчинив неправильно, провинився, і тепер намагається спокутувати цей “гріх”, використовуючи спеціальні етикетні мовні формули. Для іменника вибачення словник подає такі значення: “1. Поблажливість до кого-небудь винного, до провини; прощення за провину. 2. Прохання вибачити”.

Як не дивно, але я ще памʼятаю ті часи, коли просити вибачення у громадському транспорті, якщо випадково наступиш на ногу, було модним. Не сприйміть це за старече бурчання, але то є факт. Щоправда, я й зараз це роблю, однак часто на мене лише здивовано дивляться. Може, не тими маршрутами їжджу? Однак попри “немодність” я все одно намагаюся бути ввічливим/увічливим (“Який дотримується правил пристойності, виявляє уважність, любʼязність; чемний // В якому проявляється уважність, любʼязність”) або ґре́чним (“Шанобливо ввічливий у поводженні з людьми; чемний // Який виражає шанобливість, увічливість”). І у відповідній ситуації прошу пробачення / пробачити / вибачення / вибачити (“Пробачатися перед ким-небудь, перепрошувати когось”). Або й використовую підкреслено ввічливу формулу вибачте ласкаво // даруйте ласкаво (“Прохання бути поблажливим”). І тоді мене вибачають (“Виявляють поблажливість, прощають провину”). Або ні.

Словом же вибачитися / вибачатися (“Просити вибачення, усвідомлюючи свою провину”) не просять про поблажливість, а називають відповідний процес. Коли ж використовують варіант “вибачаюся” або – ще гірше – “я вибачаюся”, то звучить буквально “прошу вибачення в себе” (порівняймо: одягаюся (“одягаю себе”), умиваюся (“умиваюся себе”) – тут дія спрямована на її виконавця, а це логічно не узгоджується із ситуацією, коли з проханням звертаються до когось). “Вибачаюся” – це констатація факту (“Я щось роблю”), а треба – спонукати когось (у кого просимо вибачення) до дії: вибач(те) – “зробіть”. Коли хочуть заперечити, виявити незгоду, кажуть вибачай[те] / вибач[те].

“Вислів “вибачте (вибач)”, – зазначають І. Гуменюк та Г. Білавич, – запозичено українською мовою з польської, де воно первісно означало “побачити, роздивитися, розпізнати”. Нове значення розвинулося під впливом значення “недобачити, пропустити”, звідки й українське “пробачити” й “перебачити” В українській мові з цим значенням воно уживається з XVII ст.”.

Те саме значення, що й вибачати, має дієслово пробачати / пробачити. Тому коли хочуть попросити вибачення за щось зроблене, використовують одиниці пробачте / пробачайте, а також фразу прошу пробачити. Ці ж варіанти можуть уживатися як вставні компоненти (тоді вони виражають сумнів, протест, заперечення, незгоду з чим-небудь тощо).

Так само констатаційне (як і “вибачитися / вибачатися”) значення несе слово пробачатися / пробачитися. Водночас воно означає також “не вважатися за провину, прощатися”.

Сталі вислови пробачте (пробачайте) / вибачай[те] на [цьому (цім)] слові, пробачте (пробачайте) за грубий вислів та прости (простіть, прощайте) на [цьому (цім)] слові використовуються тоді, коли просять вибачення за вживання в розмові різких або непристойних слів.

У деяких діалектах слово пробачати означає “пророкувати”.

Синонімом (у своєму першому значенні) до згаданих слів є перепрошувати (діалектне перепрошати), перепросити (розмовне перепрохати) – “просити вибачення; вибачатися”. Це значення може підсилюватися: [дуже] перепрошую (діалектне [дуже] перепрошаю) – “прошу вибачення”. У розмовному ж мовленні “перепрошувати” синонімічне до “просити” (просити та перепрошувати – “дуже просити”), а також має значення “просити всіх або багатьох, одного за одним”. Діалектне значення дієслова перепрошувати / перепросити – “розпитувати”. За походженням ці вибачальні формули – кальки (тобто копії) з польських “пшепрашам” і “за пшепрошенієм”. Спочатку вони були поширені на західних територіях України. Однак з часом їх почали активно використовувати і в літературномовній практиці.

Ще одне слово, за допомогою якого можна попросити вибачення / прощення, – це дарувати. Щоправда, його першим та другим значенням є “передавати що-небудь у власність як подарунок” та “наділяти, обдаровувати”, а вже третім – вибачальне. Фразеологічно можуть дарувати життя (“Залишити живим засудженого до страти; помилувати” і “Не вбити, відпустити на волю (про тварин і т. ін.)”), а також – дарувати свободу (застаріле – “звільняти з-під увʼязнення”). У розмовному мовленні може вживатися варіант подаруватися у значенні “вибачити один одному”.

Водночас у нашому лексиконі є ще й слово прощати – “пробачати чию-небудь провину; виявляти поблажливість до когось”.

У формі наказового способу (прости, простіть) функціонує у значенні вставного слова (“Уживається при звертанні до кого-небудь як ввічливе попередження про що-небудь, як вибачення за щось сказане або зроблене”). Ілюстрацію цього можна побачити у прислівʼї “Тепер уже, простіть, яйця старіші, як кури”.

Також у формі наказового способу (прощай, прощайте) це дієслово вживається: а) як “прощальний вигук, формула прощання при розлуці, розставанні, а також наприкінці листа”; б) тільки в однині – “для вираження неминучості втрати, необхідності розлуки з ким-, чим-небудь (з відтінком наслідковості)”.

Фразеологізм [хай (нехай)] Бог (Господь, Мати Божа, небо тощо) прощає (простить) слід використовувати тоді, коли треба відповісти тому, хто просить прощення за провину. Також він синонімічний до вживаного як вставний компонент фразеологізму прости Господи, який “указує на різкість висловлювання, судження і т. ін.”.

Слово “прощення”, крім того, що називає дію за значенням “прощати”, також має значення “поблажливість до кого-небудь, скасування кари; помилування”. Фігурує воно й у фразеологізмі просити (благати, молити і т. ін.) прощення – “просити пробачити провину; просити поблажливості до кого-небудь; просити помилування”.

Є в нашому лексиконі ще й слово проще́нність – абстрактний іменник до проще́нний (“Якого можна простити”). Від цього прикметника слід відрізняти про́щений – дієприкметник до “простити”. Він уходить до церковного терміна Прощена неділя – останній день Масниці й остання неділя перед Великим постом – тим періодом, у який людина проходить не тільки і не стільки фізичне, скільки духовне очищення. У Прощену неділю відбувається підготовка до цього: просячи один в одного пробачення, християни розпочинають піст очищеними від гріхів. Це дає змогу підійти до Великодня з чистим серцем.

“У Прощену неділю, – пишуть “Українські новини”, – на фразу “Прости мені” прийнято відповідати “Бог простить”. На це є причина, адже в цієї фрази насправді є продовження: “Бог простить – і я прощаю”. Коли людина просить пробачення, вона просить не суду, не того, щоб повністю розібрати ситуацію, а визнає, що принесла біль і жалкує про це. І інший, прощаючи, розуміє, що борги можуть і залишитися, але він теж не судить. Слова “Бог простить” означають, що і я грішник, я тобі не суддя. В цьому суть прощення”.

Отже, слова та формули прощення / пробачення – це не тільки засоби мовного етикету, без яких неможливе наше життя. Це ще й знаки-символи, що мають глибоке філософське підґрунтя, на яке спираються звичайні людські стосунки. Чи вони апріорі завжди незвичайні?

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram