“Співпадіння” “одруківок” на “залізній дорозі”

В'ячеслав Васильченко: "Співпадіння" "одруківок" на "залізній дорозі". Фото з відкритих джерел

Сьогодні у нас – невелике розслідування. Такий собі «мовний квест». Загадка міститься в заголовку, а відгадку пошукаємо разом. Отже…

«Що за дурня?» – запитає читач, прочитавши назву тексту. І однозначно помилиться. Бо… І саме тут ми запалюємо люльку, підсуваємо крісло ближче до коминка і вмикаємо дедуктивний метод (усе – як на Бейкер-стріт 221-Б). Першу частину заголовка може зрозуміти тільки російсько-український білінгв. Українськомовній людині, яка не знає російської, такого не втнути. Чому? Адже ніби ж усе написане по-українськи? У тому й проблема, що ні. Перед нами – слова «третьої мови»: ні української й ні російської. Я пропоную називати їх «кальки-каліки». Чому так жорстко? Тому що замість того, щоб використовувати наші нормативні слова, деякі горе-мовотворці беруть російські, переінакшують на український лад («тіпа па-укрАінскі»), і – вуаля! – маємо «третю мову». І якби це тільки робили неуки, а то ж… Хоча Євген Плужник ще майже сто років тому вклав у вуста інженера з Галичини на прізвище Карут (віршована трагікомедія «Змова в Києві») дуже правильну фразу щодо цього: «Все ж, російський язик, зіпсутий навмання, – це ще не українська мова!» Ясно, що ті, хто «псує російську навмання», не читали не тільки Плужника. Але логіка мала б працювати: закони і норми однієї мови не поширюються на іншу!!! Та де там… Таким людям російська править за взірець. І вони псують-калічать-вигадують…

У цьому легко переконатися, провівши невеликий тест: запропонуйте закінчити прислів’я «Що написане пером, того не…». Багато хто або скаже «не вирубиш топором», або «не вирубаєш сокирою». І це знову «псування навмання». Бо те, про що говорить сусідське «Что написано пером, того не вырубишь топором», наші далекі пращури закодували у мудрих фразах «Що написано пером, того не вивезеш (не витягнеш, не виволочиш) і волом; Писаного сокирою не вирубаєш. Написавши пером, не витягнеш і волом. Що написано, того не змиєш. Скажеш – не вернеш, напишеш – не зітреш, відрубаєш – не приторочиш». І ніяких «топорів». А «сокира» вжита у зовсім іншому контексті. І навіщо при такій величезній кількості своїх фразеологізмів калькувати чужий???

Якось «Квартал» розігрував Олександра Пономарьова. Поки одні шаманили біля його байка (заховали, а на місце, де він стояв, вивантажили із самоскида купу піску), інші доручили йому озвучувати мультфільм, де співакові треба було сказати коротке «як-то як би так». Пан Олександр, правда, не запитав, що це за безглуздя-нісенітницю-дурницю йому пропонують. Насправді ж, сценаристи укотре «зіпсували російську навмання», бо так вони скалькували фразу «как-то как бы так», яка по-нашому мала б звучати «якось ніби (наче) так»…

А правильною перша частина нашого заголовка була б тоді, коли мала б такий вигляд: «Збіг друкарських помилок на залізниці». Ця фраза теж узята «навмання», ніякого сенсу вона, звісно ж, не має, однак чудово ілюструє ситуацію.

Українська мова самодостатня. У її лексиконі величезна кількість слів. Задумаймося: більше десяти років тому Великий тлумачний словник сучасної української мови (К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. – 1728 с.) містив близько 250 тис. слів і словосполучень. А ми, очей у сірка позичивши, ліпимо за чужим зразком третю мову. Навіщо?
Просто треба вивчити мову, оволодіти нею, бо вона – досконалий інструмент вираження наших думок. Нам сто разів повторювали: «Скільки ти знаєш мов, стільки разів ти людина». Але людиною варто почати ставати, вивчивши найпершу мову – рідну.