Не “рубль” і не прикраса на шию

В'ячеслав Васильченко. Не "рубль" і не прикраса на шию. Фото: "Український інтерес"/ Макс Ковальов

Сьогодні розслідуємо проблеми, пов’язані з використанням слова “гривня”. На жаль, незважаючи на доволі тривалий час обігу нашої валюти, відмінювати її та поєднувати з числівниками багато хто так і не навчився. Зате навчилися придумувати всілякі (інколи – образливі) прізвиська.

Але спочатку – трохи історії. У вересні 1996 року в Україні в результаті грошової реформи як офіційну валюту запроваджено гривню. Графічний символ нашої валюти – ₴, код – UAH, графічне скорочення “грн”. До цієї реформи слово гривня мало значення: “1. Срібний злиток вагою близько фунта, який у стародавній Русі служив основною грошовою одиницею. 2. Мідна монета в три, а в деяких місцях – у дві з половиною копійки. 3. Те саме, що гривеник (“срібна монета в десять копійок”).

Українська монета називається копійка (1/100 грн.). Коли обирали назву сотої частини гривні, розглядали кілька варіантів. Але зупинилися на копійці. Ця назва раніше вживалася в Радянському Союзі та Російській імперії. До української мови це слово увійшло після поширення на наших землях грошей Росії. Зараз “копійка” функціонує як назва розмінних монет також у Білорусі, Росії і невизнаному Придністров’ї. Найпоширенішим тлумаченням походження “копійки” (застаріла форма – рос. “копейная монета”) є зв’язок зі словом “спис” (рос. “копье”), адже спочатку на аверсі копійки (лицьовому її боці (у просторіччі – “орел”) на противагу реверсу (зворотний бік) карбували зображення вершника – Георгія Побідоносця (Святого Георгія, Георгія Переможця), який убиває списом Змія.

Також на території українських земель використовувалися й інші назви грошей. Так, кунно-грошову систему Київської Русі формували ногата, куниця (або куна), різана.

До 1917 року у нас ходив шаг – “дрібна розмінна монета вартістю півкопійки; гріш”. У XIX. ст. в Росії (куди входила тоді й Україна) словом “гріш” називали дрібну розмінну монету, яка дорівнювала половині копійки. Також в обігу перебував і шеляг – “старовинна найдрібніша польська монета”.

Ці назви міцно закріпилися у низці фразеологізмів: гріш ціна // цінамідний гріш – “нічого не вартий; нікуди не годиться”; ні на гріш – “нема нічого”; як за гріш маку – “дуже багато”; до [останнього] шеляга (те саме, що до [останньої] копійки) – “усі гроші, не залишаючи при собі ніяких грошей”; не вартий [ламаного] гроша (шага, шеляга) – “не має ніякої цінності”; ні (ані) шеляга; ні (ані, і, й) [ламаного, зламаного] шеляга [за душею] [немає, не мати, не було]; [бути] без шеляга [за душею] – “зовсім немає (не було) грошей”; ні (ані, й) шеляга не дати (не заплатити і т. ін.) – “зовсім не дати, не заплатити грошей”.

Свого часу на Правобережжі використовувався злотий (“місцева назва монети вартістю 15 копійок”).

В Україні до 1917 р. та УРСР (це попередня назви України – раптом що) в обігу був карбованець (дорівнював ста копійкам). Це слово теж залишило про себе згадку у фразеологізмах: довгий карбованець – “легкий і великий заробіток”; гроші (грошики, карбованці) бряжчать (бряжчали) у кого – “є гроші в кого-небудь”.

А тепер – про сучасність. Дивним, як на мене, є факт неправильного сполучення іменника гривня з числівниками, адже його словозміна така ж сама, як і слова вишня: “одна вишня”, “дві вишні”, “п’ять вишень”. Але навіть цього нам не треба знати (хоч і бажано), бо все написане на… банкнотах: “одна гривня”, “дві гривні”, “п’ять гривень”, “десять гривень”. У принципі, цього достатньо про форми слова “гривня”. Тому що “три” і “чотири” буде гривні (як і дві), а “шість”, “шістнадцять”, “шістдесят”, “шістсот”, “шість тисяч” і так далі – гривень. Але зашореність (тут, може, є й інші слова, але у словнику я знайти їх не зміг) багатьох наших співгромадян виявляється не тільки у наданні слову гривня форм російського слова рубль (один гривень/рубль (руб), два гривня/рубля, п’ять гривнів/рублів), а й у заміні назви нашої національної валюти чужим словом (навіть в УРСР радянські рублі називали “карбованцями”). Особливо дивує те, що роблять це народжені після того, як Радянський Союз почив у Бозі. Вони про рублі могли знати тільки з розповідей старших. Чи це вони хочуть бути схожими і в цьому на мешканців країни-агресора, що спить і бачить нас у своєму ярмі? Цікаво, що на реверсі радянських банкнотів (після реформи 1961 року) назви валюти дублювалися мовами 15-ти республік, що входили до СРСР: “один рубль”, “один карбованець”, “адзін рубель”, “бір сом”, “бир манат”, “vienas rublis”, “üks rubla”.

До речі, появу слова “рубль” у писемних пам’ятках датують XIII століттям. Ним позначали поняття “обрубок”, “цурка”, “затичка”, і до грошей воно стосунку не мало. Роль основної грошової одиниці Русі виконувала гривня. Починаючи з другої половини XIII століття (монголо-татарська окупація / ординська навала / монголо-татарська навала) срібні гривні стали рубати навпіл, у результаті чого з’явилися рублі (тобто “обрубки гривні”).

І коли на питання про ціну чогось мені відповідають “… рублів”, я пропоную перерахувати у гривнях за курсом НБУ, бо “оних” у мене немає. І тоді людина розуміє, що це різні речі, й відповідно не погоджується на таку невигідну “конвертацію валюти”. Хоч і не факт, що прозріває. А раптом?

Може, це й фейк, що нашу “двохсотку” визнали найкрасивішою, але вона й справді класна.

Обзивають нашу “кохану” гривню і “гривною”, сплутуючи з “металевою прикрасою у вигляді обруча, яку носили на шиї”: “п’ять гривен”, “двадцятьма гривнами”.

Щоб не помилятися, рекомендую раз і назавжди запам’ятати: Н. гривн-я/гривн-і; Р.: гривн-і/гривень-ǿ; Д.: гривн-і/гривн-ям; З.: гривн-ю/гривн-і; О.: гривн-ею/гривн-ями; М.: на гривн-і/на гривн-ях; Кл.: гривн-е/гривн-і.

У російській мові назва української валюти відмінюється так: гривн-а, гривн-ы, гривн-е, гривн-у, гривн-ой/гривн-ою, на гривн-е; гривн-ы, гривен-ǿ, гривн-ам, гривн-ы, гривн-ами, на гривн-ах. Наголос же завжди падає на “и”.

Отже, тепер, гадаю, проблем із гривнею не буде. Ні у використанні, ні в гаманцях)))).