В’ячеслав Васильченко. Мова: Улюблена дружина в гаремі

В'ячеслав Васильченко. Мова: Улюблена дружина в гаремі. Фото: Юрій Косюк

Сьогодні розслідуємо дуже небезпечну тему. Тому я пишу ці рядки в масці, зміненим почерком, а коли поставлю останню крапку – зітру відбитки пальців. Бо говоритимемо про дружин. Звісно, тихо. Звісно, про чужих. Про своїх говорити небезпечно. Дуже. Хвалитимеш – нашкодиш, гудитимеш – підпишеш собі смертний вирок. Хоча – я вам цього не казав (не продавайте мене, будь ласка!!!)…

Дехто свою другу половинку називає “жінка”, а дехто – “дружина”. Спробуємо з’ясувати, чи це те ж саме.

Слово дружина вживають, коли хочуть назвати одружену жінку щодо її чоловіка. Також воно має застаріле й поетичне значення – “одружений чоловік стосовно до своєї жінки”. Згоден, що для декого це може видатися дивним, але… А також це – “група, загін, добровільне об’єднання людей, створене з якою-небудь метою”. Хто застав СРСР, той добре пам’ятає “добровільні народні дружини”, що мали допомагати міліції у забезпеченні правопорядку. Ну і, звісно ж, княжа дружина – “збройний загін, що становив постійну військову силу князя та брав участь в управлінні князівством”.

Слово жінка теж багатозначне. Насамперед воно сигналізує про статеве розмежування (“особа жіночої статі; протилежне чоловік“). Також за його допомогою мовці позначають дорослу особу жіночої статі, на відміну від недорослої – маленької дівчинки. Третім своїм значенням це слово виступає синонімом до слова “дружина”, коли воно означає “заміжня особа стосовно до свого чоловіка; взагалі заміжня особа жіночої статі”. Як на мене, ці синоніми слід розмежовувати стилістично: “дружину” прикрасити офіційним звучанням, а “жінку” – значно вільнішим (адже не кожна жінка, що близько “спілкується” з чоловіком, це його дружина – такий світ).

Щоб набути статусу одруженої особи (дружини або чоловіка), треба одружитися (взяти шлюб) – тобто пройти відповідний (шлюбний) обряд. Словом шлюб – дослідники вважають, що воно запозичене з польської мови (ślub “обітниця; шлюб, одруження”, яке утворилося від ślubować “присягати”) – позначають “родинний союз, співжиття чоловіка й жінки за взаємною згодою”. До речі, це слово входить у велику кількість сталих висловів, але про них поговоримо колись пізніше. А от зі слова одруження (“дія за значенням одружити й одружитися“) легко зчитується дружба (“стосунки, відносини, в основі яких лежить взаємна прихильність, довір’я, відданість, товариська солідарність, духовна близькість, спільність інтересів і т. ін.”). Отже, наші чоловік та дружина беруть шлюб на основі дружби, дружать))))

Характерно, що в росіян одружену пару називають “супругами”. Колись і в українців були спроби цим словом теж називати подружжя, а в однині – ще й самого чоловіка. А ось що на цю тему можна знайти у Словнику Грінченка (відомо, що в ньому українські слова пояснені російською мовою): супруга – “три или четыре пары воловъ, комплектъ, необходимый для плуга”; супряга – “спряжка воловъ двухъ или нѣсколькихъ хозяевъ для того, чтобы набрать комплектъ, необходимый для плуга, – такой плугъ пашетъ тогда по очереди каждому изъ хозяевъ”; супружник – “участникъ въ супругѣ, одинъ изъ спрягающихъ свои волы для совмѣстнаго паханія”.

Походження свого слова супруг росіяни пояснюють так: “Происходит от др.-русск. супругъ “парная упряжка; супруг, супружеская пара, муж и жена”… съпрѧжьница “супруга”, др.-русск. съпряжеться “состоит в половой связи”. А спільнокореневе слово сопрЯчь має два значення: “соединить вместе, связать, совместить что-либо” і (застаріле) “соединить узами брака”. Ось така серйозна “супряга”))))

Прикметник заміжній, коли мова йде про одружену жінку, має, зрозуміло, тільки жіночий рід. Також він може мати середній рід – “заміжнє життя” або й узагалі вживатися у значенні іменника заміжня (“та, що перебуває в шлюбі; одружена жінка, молодиця”). До речі, наголошувати його можна у двох варіантах: замІжнЯ (замІжньОї).

Шлюб дівчини чи жінки, як і її життя після нього, називається замІжжя. Слово зАміж “живе” у низці фразеологізмів: брати (взяти) заміж – “робити своєю дружиною (про чоловіка)”; виходити (вийти, іти, піти і т. ін.) заміж – “брати шлюб, одружуватися з ким-небудь (про дівчину, жінку)”; віддавати (віддати, видавити, видати, пускати, пустити і т. ін.) заміж – “одружувати, давати згоду на шлюб дочки, сестри і т. ін.”. Цікаво, що слово заміж утворене із архаїчного словосполучення “за мужь” (< праслов’янське za *mǫžь) з подальшою заміною [у] на [і] (як у випадку “діброва < дуброва”). Зараз слово муж уживається, коли у книжних стилях хочуть назвати “державного, наукового, громадського і т. ін. діяча” або ж урочисто чоловіка у значенні “одружена особа стосовно до своєї дружини”. Крім цього, словом чоловік позначають особу чоловічої статі (протилежне до жінка), а також його використовують при лічбі, коли вказують на певну кількість людей (хоч краще, щоб уникати непотрібної омонімії, тут уживати слово “особа”). Раніше словом “чоловік” позначали людину взагалі та селянина.

Слово “чоловік”, як і слова “дружина/жінка”, входять до розмовних фразеологізмів: законна дружина (жінка) – “жінка стосовно до чоловіка, з яким вона перебуває у шлюбі” і законний чоловік – “чоловік стосовно до жінки, з якою він перебуває у шлюбі”. Є це слово і в інших фразеологізмах: Божий чоловік (застаріле) – “прочанин, паломник, юродивий”; півтора чоловіка – “мала кількість людей”; стріляний чоловік (“те саме, що бувала [в бувальцях] (стріляна, терта і т. ін.) людина“) – “особа з життєвим досвідом, яка багато знає і вміє”.

У розмовному мовленні чоловіка зрідка можливо називати мужчиною. Водночас для літературних контекстів таке використання небажане.

Отже, наші пращури за людьми, що перебувають у шлюбі, закріпили статеві назви (“чоловік/жінка”), хоча також використовували й слово “дружина”. З часом (здебільшого в офіційному літературному мовленні) виникла єдність-протиставлення “чоловік – дружина”.

Прикметник наречений/наречена вживається як іменник зі значенням “чоловік (жінка) стосовно до того, з ким має одружитися”. Водночас іншим значенням цього є те саме, що названий – “який не перебуває в кровних, родинних зв’язках; нерідний”. Наша мова має цілий арсенал назв на позначення осіб, що перебувають у таких стосунках: а) наречена/названа дочка (доня) – “взята на виховання, прийнята ким-небудь за свою дочка”; б) наречена/названа мати – “жінка, яка взяла на виховання, прийняла за свою чужу дитину”; в) наречена/названа сестра – “та, з якою хто-небудь побратався”; г) наречений/названий батько – “чоловік, який узяв на виховання, прийняв за свою чужу дитину”; ґ) наречений/названий брат – “той, з яким хто-небудь побратався”; д) наречений/названий син – “той, кого взяли на виховання, усиновили”. У зв’язку з цим згадується з дитинства відома всім казка “Названий батько”:

“Привітались вони, низько поклонившись до нього. А той дідусь їх і питає:
– Діти, де ви йдете? Хто ви такі?
– Ми йдем у світ шукати щастя. У нас померли батьки, ми сироти. Будьте нам названим батьком!

І пішли вони вже вчотирьох”.

І хоч у словнику можна знайти монстри на кшталт прийомний (у сполуч. із словами син, дочка – “прийнятий у чужу сім’ю”), розгалужена система назв із компонентом “наречений/названий” сигналізує про свою давність, а отже – і традиційність для українського соціуму. Ну, а брататися має значення “близько здружуватися, виявляти до кого-небудь братні почуття” та “припиняти воєнні дії і обмінюватися між собою знаками дружби (про солдат ворожих армій)”.

Дотичним до нашого розслідування є й слово жонатий – “одружений; який вступив у шлюб”. Як свідчить словник, це слово керує іменником, використовуючи питання “з ким” і “на кому”. Етимологічно (за походженням) це слово пов’язане з праслов’янським *žena (< *genā) та українським народно-поетичним жона (“заміжня особа щодо свого чоловіка”). Відповідно женитися (“на кому”, рідко “з ким”) – це “брати шлюб (про чоловіка); одружуватися”. Із цими словом є фразеологізм: ненадовго старий жениться – “про швидку зміну бажань, настрою”. Родичем для наведених слів є й жених, яким називали неодруженого чоловіка щодо жінки, з якою він планує взяти шлюб, нареченого. У народно-поетичному мовленні так іменували судженого (це розмовне слово означає “призначений (призначена) долею; наречений (наречена)”). Зараз слово “жених” практично витіснене словом “наречений”.

А тепер хочеться застерегти чоловіків від фатальної помилки: ніколи не кажіть “улюблена дружина”, бо улюблений – це той, “якому віддають перевагу, який подобається більше, ніж решта”. Це означає, що у вас є як мінімум ще одна дружина. І тоді – сковорідка вам на голову. Або й ще щось важче. Правда, якщо ви одружений утретє, тоді одна з ваших дружин точно може претендувати на статус “улюбленої”. Також улюблена дружина може бути у того, хто має гарем (так називається жіноче приміщення в будинку багатого мусульманина, а також ті, хто мешкає в цьому приміщення, тобто дружини цього самого багатого мусульманина). Тому, друзі, краще кажіть/пишіть – лЮба дружина чи кохана дружина. Судіть самі: лЮбий – “який викликає любов до себе; дорогий і близький серцю, якого люблять, а також – теж саме, що й коханий)”. Слово ж кОханий, транслює інше значення дієслова кохати – “дбайливо вирощувати, плекати що-небудь, ходити коло чогось, старанно доглядати що-небудь; виховувати, ростити кого-небудь, старанно доглядаючи; виношувати, плекати (намір, думку тощо)”.

А улюбленими нехай у вас будуть вид спорту, футбольна команда, автомобіль, книжка (можна й одна з моїх чи й усі), фільм тощо. І тоді у вас буде все гаразд.

Так що, шановні чоловіки й дружини, зі словами треба обережніше (як і зі сковорідками-пательнями))))