Останнього дня весни 1853 року з’явився на світ нащадок старовинного роду запорозьких козаків Макух – Володимир Миклуха. Його батько, Микола Ілліч, уродженець Стародуба Чернігівської губернії, служив залізничним інженером. А старший брат Микола став всесвітньо відомим мандрівником, знаним під прізвищем Миклухо-Маклай.
З дитинства Володимир мріяв стати мореплавцем. Вабили розповіді брата про подорожі. Тому хлопця віддали навчатися до Морського кадетського корпусу в Санкт-Петербурзі. Показово, що від однокашників Володимир отримав прізвисько “Козак”. Швидко захопився народницькими ідеями, читав нелегальну літературу, брав участь у засіданнях революційного гуртка, навіть хотів залишити військову службу та зайнятися “ходінням у народ”. Але з віком усе минулося.
Після закінчення навчання Володимира направили служити мічманом на флот. Російсько-турецька війна застала його на Чорному морі у складі команди пароплава “Аргонавт”. 20 липня 1877 року під час розвідки в районі Сулинського гирла Дунаю (нині це територія Румунії, неподалік кордону з Одещиною) “Аргонавт” був атакований сімома турецькими кораблями. Пароплав відстрілювався і, маючи перевагу у швидкості, зміг щасливо повернутися до Очакова. Так Володимир вперше взяв участь у морському бою.
Після війни Миклуха служив у Севастополі. Одружився із сестрою милосердя Юлією Миколаївною Хреновою. Одного разу, захищаючи честь дружини, вдарив старшого за чином офіцера і потрапив під суд. Щоб уникнути суворого покарання, довелося подати у відставку.
Сім років Володимир Миколайович служив на комерційних суднах, які обслуговували міжнародні перевезення. Побував у Африці, Сингапурі, Японії, здійснив шість переходів з Одеси до Владивостока і назад. Далі повернувся на військову службу – спочатку на Чорноморському, а потім на Балтійському флоті. Командував міноносцями, канонерськими човнами, броненосцями. 1898 року став капітаном 1-го рангу, ще за рік був нагороджений орденом Святого Володимира 4-го ступеня з бантом – за чверть століття служби в офіцерських чинах. 1902 року взяв участь у морських маневрах з нагоди візиту Вільгельма ІІ Гогенцоллерна на Балтику. Німецький імператор удостоїв українця ордена Червоного орла 2-го ступеня.
Коли почалася російсько-японська війна, Володимир Миклуха командував на Балтійському морі броненосцем берегової оборони “Адмірал Ушаков”. Це був досить застарілий корабель зі зношеними гарматами, недостатньою швидкістю і низькими надводними бортами, призначений для захисту узбережжя, а не для далеких океанічних походів. Водотоннажність його становила 4648 тонн – втричі менше великих ескадрених броненосців, які тоді були головною ударною силою флотів. Але для Російської імперії війна складалася настільки невдало, що командування вирішило відправити на Далекий Схід навіть кораблі типу “Ушаков”.
Утім, Володимир Миколайович мав усі шанси не потрапити на війну, оскільки успішно відслужив належний “морський ценз” на броненосці й був переведений на берег. Однак він поїхав у морське міністерство і рішуче наполіг, аби його залишили командиром корабля в майбутньому поході.
15 жовтня 1904 року з Балтики на Далекий Схід вирушила 2-га Тихоокеанська ескадра віце-адмірала Зіновія Рожественського. 15 лютого 1905 року навздогін їй відправилася 3-я Тихоокеанська ескадра контр-адмірала Миколи Небогатова. До її складу входив і броненосець “Адмірал Ушаков”. Похід 3-ї ескадри пролягав за маршрутом: Лібава (нині Лієпая, Латвія) – Скаген (Данія) – Ла-Манш – Атлантичний океан – Гібралтар – Середземне море – острів Крит – Порт-Саїд (Єгипет) – Суецький канал – Червоне море – Джибуті – Аденська затока – Мірбат (Оман) – Індійський океан – Малаккська протока – Камрань і Ван Фонг (В’єтнам) – Цусімська протока. Кінцевим пунктом мала стати російська база Владивосток.
Під час походу Володимир Миклуха не лише командував екіпажем “Ушакова”, але не цурався і тяжкої фізичної роботи. Наприклад, нарівні з матросами вантажив вугілля на корабель.
Двом Тихоокеанським ескадрам вдалося з’єднатися біля узбережжя В’єтнаму. Але в Цусімській протоці на них чекав сильний японський флот адмірала Того Хейхатіро. 27–28 травня 1905 року відбулася грандіозна битва, відома в російських джерелах як Цусімська, а в японських – як битва в Японському морі. Вона завершилася найбільшим розгромом в історії російського флоту. Із 38 кораблів загинув 21, були взяті в полон 7, інтерновані в нейтральних портах 6, повернувся на Балтику 1. До Владивостока змогли прорватися тільки 1 крейсер і 2 міноносці. Загинули понад 5 тисяч моряків. Японці ж утратили в 43 (!) рази менше людей і лише 3 маленькі міноносці. З того часу в усьому світі слово “Цусіма” стало синонімом приголомшливої, нищівної поразки.
Броненосець “Адмірал Ушаков” пережив перший день бою, але отримав кілька пошкоджень і відстав від решти кораблів. На нічній нараді з офіцерами Володимир Миклуха вирішив будь-що виконувати наказ і самостійно прориватися до Владивостока.
Наступного дня “Ушакову” довго вдавалося уникати зустрічі з противником. Але близько 5-ї вечора посеред Японського моря його наздогнали броненосні крейсери “Івате” і “Якумо” під командуванням контр-адмірала Сімамури Хайяо. Вони мали перевагу у швидкості ходу, кількості й далекобійності гармат. Японці запропонували здатися. У відповідь капітан Миклуха наказав відкрити вогонь, а якщо продовжувати опір стане неможливо – затопити броненосець.
Останній бій тривав менше години. Японські крейсери методично розстрілювали корабель і трималися на відстані, недосяжній для гармат “Ушакова”. Після кількох прямих влучень броненосець почав тонути займы на карту. Поранений Володимир Миклуха наказав усім підлеглим рятуватися. Сам до останньої миті залишався на командирському містку.
Далі його бачили у воді, температура якої того травневого дня заледве сягала 11°C. Японські газети згодом писали, що коли до Володимира Миколайовича підійшла японська шлюпка, він гукнув англійською мовою: “Рятуйте спочатку матросів, потім офіцерів!”. Японці врятували з води і забрали в полон 339 моряків, але командира серед них не було… Так напередодні свого 52-го дня народження героїчно загинув капітан 1-го рангу Володимир Миклуха.
Після війни царський уряд відхилив клопотання колишніх “ушаковців” про посмертне нагородження їхнього командира орденом Святого Георгія 4-го ступеня. Але під час Першої світової один з есмінців Балтфлоту називався “Капітан 1-го рангу Миклухо-Маклай”. Хоча Володимир Миколайович ніколи не користувався подвійним прізвищем свого знаменитого брата.
Анна Ярославна – Anne de Kyiv. Жінки в історії
Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]
