Володимир Іванович Кедровський – один із провідників відродження українського війська за доби Української революції 1917-1921 років – народився 130 років тому, 13 серпня 1890-го, у Херсоні. Пращури Володимира були, за однією версією, вихідцями з Пруссії, за іншою – козаками Чернігівського або Переяславського полку Війська Запорозького. Батьки Володимира, дворяни, мали земельний наділ і могли забезпечити дітям якісну домашню освіту. Проте батько помер, коли Володимир був ще зовсім дитиною, і вихованням займалася родина матері. Насамперед дідусь, Микола Липський, який рано прищепив хлопцеві любов до українського слова та української культури, усвідомлення себе українцем, а не “малоросом” або “хохлом”, як нав’язувала пропаганда в Російській імперії. Пізніше у книзі “Обриси минулого” Володимир Кедровський згадував:

“Українську мову я тоді вивчив, сказати б, на слух, бо у мене в родині вживали переважно українську, селянське і міщанське оточення також говорило здебільша по-українськи. Але найбільше зачерпнув я знання цієї мови від робітників, що приходили з Київщини та Полтавщини на “строкову” працю до маєтку мого діда, де я прожив свої дитячі роки і перебував усі шкільні вакації. Більшість моїх товаришів виховалися й виросли в місті. В родинах у них панувала російська мова, крім кількох українських свідомих родин моїх найближчих товаришів”.

Не дивно, що з юнацьких років Володимир Кедровський став учасником українського визвольного руху, хоча загальні обставини в імперії після придушення революції 1905-1907 років цьому не сприяли. Він вступив до партії соціалістів-революціонерів (есерів), поширював українські видання та листівки, займався пропагандою серед селянства та навіть був змушений деякий час переховуватися за кордоном.

Після повернення додому Володимир закінчив Херсонське реальне училище, мореплавну школу й Одеський університет, після – працював у Херсонському земстві, яке було справжнім осередком українських сил губернії. Організовував курси (зараз би сказали – підвищення кваліфікації) для вчителів земських шкіл.

Коли влітку 1914 року вибухнула Перша світова війна, Володимира мобілізували до російської армії, хоча попереднього досвіду військової служби він не мав. За три роки на фронтах пройшов шлях від солдата до офіцерського чину підпоручника, служив кулеметником на Південно-Західному та Румунському фронтах, брав участь у боях проти німецьких, австро-угорських і турецьких військ.

Революція 1917 року застала його в Бессарабії. Кедровський одразу активно включився в процес відродження українського війська. Він став учасником 1-го і 2-го Всеукраїнських військових з’їздів у Києві, був обраний членом Української Центральної Ради й Українського військового генерального комітету під проводом Симона Петлюри, товаришем (заступником) генерального секретаря (тобто міністра) військових справ. Проте дуже скептично сприйняв укладення Брестського миру з Центральними державами й запрошення німецьких та австро-угорських військ в Україну, тому навесні 1918 року подав у відставку.

До активної служби Володимир Кедровський повернувся в часи антигетьманського повстання Директорії. У 1919 році служив головним державним інспектором Армії УНР, полковником, а далі перейшов на дипломатичну службу: член дипломатичної місії в Османській імперії, в Салоніках (Греція) при командуванні військ Антанти, посол УНР у Фінляндії та країнах Балтії.

У революційні роки Володимир втратив майже всю родину. Двох братів: Миколу розстріляли білогвардійці у 1919-му, а Михайла – більшовики у 1921-му. Чотирьох дітей, які померли від епідемії тифу. Залишилася дружина Марта, яка померла 1932 року в еміграції. Після того Володимир одружився вдруге, із Катериною Шаттак, від цього шлюбу народився син Юрій.

Від початку 1920-х Володимир Кедровський емігрував. Спочатку до Австрії, а невдовзі перебрався за океан, до США. Досить успішно займався підприємництвом. Редагував газету “Свобода”, керував українським відділом радіостанції “Голос Америки”, опікувався питаннями освіти для українських емігрантів, підтримував тісні зв’язки з урядом УНР в екзилі. Займався літературною, публіцистичною, мемуарною працею. З-під його пера вийшли книги “1917 рік”, “Обриси минулого”, “Боротьба з погромами на Україні”, “Ризьке Андрусово”. Серед української політичної еміграції вважався одним із головних історіографів Української революції початку XX століття. Зібрав велику особисту бібліотеку, яку потім пожертвував бібліотеці Конгресу США та різним американським університетам.

Володимир Кедровський пішов із життя 13 березня 1970 року та був похований на православному цвинтарі Святого Андрія у місті Саут-Баунд-Брук (штат Нью-Джерсі, США).

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram