Володимир Хавкін увійшов в історію як винахідник вакцини від холери та чуми. Працював в Індії та Франції. Ініціював створення і став першим директором протичумної лабораторії в Бомбеї (нині Мумбаї), яка з 1925-го називається Інститут імені Хавкіна. За видатний внесок у розвиток медицини королева Вікторія нагородила Володимира Ароновича одним із найвищих орденів Британської імперії. А знаменитий англійський хірург Дозеф Лістер, подякувавши Хавкіну за все те добре, що той зробив для Індії і тим самим і для Великої Британії, зауважив, що з усього мерзенного та найогиднішого, що залишилося у світі це – антисемітизм.

Володимир народився 15 березня 1860 року в Одесі в бідній єврейській родині. Невдовзі сім’я перебралася в Бердянськ. Там хлопчик закінчив хедер (єврейська школа), потім гімназію. У 1879-му став студентом Імператорського Новоросійського університету фізико-математичного факультету. У той період викладачами вишу були видатні вчені: Сєченов, Ковалевський, Мечников, Умов та багато інших. Саме в університетські роки у Хавкіна проявилися неабиякі здібності та бажання присвятити життя науковим відкриттям.

Під керівництвом професора Мечникова Хавкін став займатися біологією найпростіших мікроорганізмів, майже не виходячи з лабораторії. Але часи були неспокійні, студенти були рушійною силою політичних рухів, і, зрозуміло, Володимир не міг залишатися осторонь. Він приєднався до народовольців, потім до членів організації ‘Чорний переділ “, брав участь у студентських зібраннях і відразу ж потрапив під негласний поліцейський нагляд.

У 1881-му після вбивства Олександра II, Володимира виключили з вишу і лише завдяки Мечникову, йому вдалося повернутися до університету. Та за рік той же Мечников, Хавкін, а разом із ними ще частина викладачів та студентів підписали протест проти ректора університету, в наслідок чого студенти були відраховані. Мечников пішов у відставку і переїхав до Швейцарії. Володимир, займаючись репетиторством, у 1884 році зумів скласти екстерном необхідні іспити та захистити дисертацію на звання кандидата природничих наук. Слід зауважити, що Хавкіну неодноразово пропонували полегшення його долі в разі переходу в православ’я, проте він до кінця життя дотримувався принципів юдаїзму та написав кілька робіт на цю тему.

Молодому вченому було дуже важко знайти роботу, єдине місце куди він зміг влаштуватися – препаратором у музей. Це дало можливість займатися дослідами.

У 1888 році Хавкін переїжджає до Швейцарії і стає до праці в університеті Лозанни. Невдовзі він отримав запрошення від Мечникова, який проводив дослідження в лабораторії Пастера. Наукову роботу Хавкіну довелося поєднувати зі скромно оплачуваною посадою молодшого бібліотекаря. Результатом трьох років напруженої праці й аскетичного життя молодого вченого стала розробка протихолерної вакцини.

Але спочатку він випробував її на собі. Першим кроком було створення ін’єкції самої вакцини, що викликала дуже хворобливі симптоми, потім ввів собі препарат збудників холери, які були нейтралізовані протягом доби. Потім цю вакцину на собі випробували ще двоє добровольців. Тільки після цього в пресі з’явилося повідомлення про винахід.

Хавкін одразу ж запропонував вакцину Російській імперії, де вирувала епідемія та виникали холерні бунти. Та ні Росія, ні Европа вакциною вченого не зацікавилися. Винятком став уряд Великої Британії, заклопотаний поширенням холери в Індії, і вченого відрядили до Калькутти (нині Колката).

Але й там на Володимира чекали перепони. Адже вірування індуїстів суворо забороняло використовування препаратів зроблених на тваринній основі. Розпочалося запекле протистояння релігійних верств проти вченого. Неодноразово йому погрожували фізичною розправою. Та зрештою мікробіологу вдалося вакцинувати 42 тисячі осіб, і показники захворюваності та смертності різко знизилися. Але сам Хавкін невдовзі підхопив тропічну малярію, довго хворів і ледь не віддав Богові душу. Оговтавшись від хвороби – повернувся до Европи й продовжив займатися дослідницькою діяльністю.

У 1896-му в тій же Індії знову стався спалах епідемії. Цього разу там лютувала бубонна чума. Володимира відправили у Бомбей. По приїзді він одразу створив лабораторію. За три місяці були розроблені перші зразки вакцини. Їх вчений також випробував на собі, а потім на ув’язнених. Результати показали майже стовідсоткову ефективність “лімфи”, після чого було розпочато масові щеплення.

Діяльність мікробіолога отримала високу оцінку – він став кавалером Індійської імперії, а місцевий вельможа надав вченому свій маєток. Однак політичні заворушення на півночі Індії, а також ненавмисне зараження декількох селян на правець через порушення правил вакцинації змусили Хавкіна покинути Індію. Це сильно вплинуло на його характер, який і без того був досить відлюдькуватий. Жив скромно, свої кошти, а вони були досить значними, він витрачав на філантропічні цілі, анонімно допомагав благодійним товариствам і просто нужденним. Весь його вигляд дихав скромністю і благородством.

У 1907 році, на запрошення індійської влади, мікробіолог повернувся та продовжив свої дослідження в Бомбеї. Потім працював в Англії і Франції, а під час Першої світової війни організовував вакцинацію британських військовослужбовців.

Останній період життя Хавкін присвятив філантропічної та релігійної діяльності. Повернувся до дотримання заповідей юдаїзму і брав участь у роботі єврейських організацій. У 1927 році він ненадовго приїхав на батьківщину, відвідати родичів. Але сам Володимир був дуже хворий:

“Він кілька років страждав серцевою хворобою. Ця людина, яка зцілила тисячі людей, прекрасно розуміла, що навіть незначна випадковість може виявитися для нього фатальною. У нього були сильні серцеві напади, і він повинен був остерігатися будь-якого різкого руху. Але до цього свого стану він ставився з веселою іронією. На близьку смерть він дивився очима генія і надлюдини – без скорботи і страху, як на щось цілком природне і неминуче”, – його друг Гілель Яфе, який відвідав Володимира в серпні 1930 року, за два місяці до його смерті.

Володимир Хавкін помер в Лозанні 28 жовтня 1930 року. Після його смерті банк повідомив, що фонд допомоги Йешива має на своєму рахунку 1 568 852 швейцарських франків (приблизно 300 тисяч доларів). Хавкін залишив також величезний архів, що нині зберігається в Єврейському університеті в Єрусалимі (кампус Гиват Рам).

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram