Володимир Горовиць – один із найвидатніших піаністів минулого століття. Йому аплодувала Европа й Америка, кожен концерт – сенсація, тріумф. Він не захотів повертатися з гастролей і за це більшовики згноїли його батька в ГУЛАГу. Попри світове визнання, музикант часто впадав у депресії і на роки покидав сцену. Але його повернення чекали, і він повертався. Горовиць увійшов в історію як американський піаніст-віртуоз, хоча народився й виріс в Україні.

Володимир з’явився на світ 1 жовтня 1903 року в Києві. Батько був відомим та заможним інженером, мати – піаністка. Саме вона прищепила своїм дітям любов до музики, окрім Володимира в родині було ще двоє синів й одна донька. Коли хлопчику виповнилося десять, мати відвела його до видатного викладача-піаніста Київського музичного училища Володимира Вацлавовича Пухальського.

Горовиць поринув у чарівний світ музики. Самотужки розучував партії видатних композиторів, намагався й сам писати музику. Єдина мрія хлопця – стати музикантом. По закінченню училища Володимир вступив до консерваторії імені Петра Чайковського.

Під час буремних подій 1917 року родина Горовиців втратила свої статки. Володимиру довелося заробляти кошти сольними виступами. Але його ще не знали. Людей на концерти приходило мало, та й платили не стільки грошима, скільки продуктами. Проте зовсім скоро слава про віртуозного піаніста почала ширитися не тільки Україною, а й за її межами. Із 1922 року Горовець активно гастролює, лише в Ленінграді піаніст відіграв понад 20 концертів.

У 1925 році Горовиць отримав дозвіл поїхати на навчання до Німеччини. Там він виступав із концертом Чайковського, але інтерпретував його по-своєму. Спочатку публіка не зрозуміла такої музики, надто експресивною була гра. Невдовзі піаніст поїхав до Гамбурга, де відіграв той самий концерт. Оплески заполонили зал, публіка була у захваті. На наступні сольні виступи Горовиця майже неможливо було купити квитки, вони розліталися вмить.

Музикант їде далі підкорювати Европу. Деякі виступи проходять настільки бурхливо, що ошалілу публіку втихомирювала поліція. За кілька років Горовіц стає другим найвисокооплачуваним піаністом. Перше місце впевнено тримає кумир музиканта – Сергій Рахманінов.

“Ще є артисти, які володіють генієм інтерпретації, – Ліст, Рубінштейн, Крейслер, Касальс, Корто… Володимир Горовиць належить до цієї категорії артистів-королів”, – писала французька преса після дебюту музиканта в Парижі.

Але тут з’явилися більшовики та стали вимагати повернення музиканта додому. Горовиць розумів, що дороги назад немає. А тому всіляко намагався відтягнути переїзд. На щастя його запросили на гастролі до США. Це була своєрідна втеча. Більшовики навіть привезли з собою батька Горовиця, щоб той вмовив сина вертати, але марно, Володимир подався за океан. Зрештою Самуїла за невиконане завдання відправили в ГУЛАГ.

12 січня 1928 року піаніст блискуче виступив у Карнегі-холі в Нью-Йорку. Далі – об’їздив із успіхом безліч міст США. В січні 1931 року Володимир грав концерт у Білому Домі. Наступні роки, живучи в США, Парижі і Швейцарії, Горовиць інтенсивно гастролює і записується. Число його концертів за рік сягає ста, а за кількістю випущених платівок він незабаром перевершує більшість сучасних піаністів. Його репертуар широкий і різноманітний.

У 1936 році через операцію та ускладнення після хірургічного втручання Володимир був змушений перервати концертну діяльність. Павза змусила його по-новому поглянути на себе та свою музику:

“Думаю, що як художник я за ці вимушені канікули виріс. У будь-якому разі в моїй музиці я відкрив багато нового”, – підкреслював піаніст.

Горовиць значно розширив свій діапазон. Із кінця 1940 років все частіше грає сонати Бетховена та цикли Шумана, мініатюри й великі твори Шопена, прагнучи знайти інше трактування музики великих композиторів, також збагачує нові програми сучасною музикою.

У перші роки після павзи піаніст невпинно дає концерти, виручені кошти відправляє на боротьбу з фашизмом. Після війни кар’єра стрімко злітає, проте в 1953 році музикант на 12 років залишає сцену. У нього розпочалася творча криза та депресія.

За рік піаніст почав потроху записуватися. Фірма Ар-Сі-Ей обладнала цілу студію в домі Горовиця. Одна за одною почали виходити платівки – сонати Бетховена, Скрябіна, Скарлатті, Клементі, рапсодії Ліста, твори Шуберта, Шумана, Мендельсона, Рахманінова.

У 1962 році артист розриває контракт із фірмою Ар-Сі-Ей і починає співпрацювати з фірмою “Колумбія”. Кожна нова його платівка переконує, що піаніст не втрачає своєї феноменальної віртуозності, а навпаки стає ще тоншим і глибшим інтерпретатором.

9 травня 1965 року Горовиць тріумфально повертається на сцену з концертом у Карнегі-холі. Інтерес до його виступу був небачений, квитки розкупили за лічені години. Значною частиною авдиторії була молодь, яка ніколи не бачила його раніше, але для яких він був легендою.

Після цього виступу, Горовець чотири роки поспіль гастролював із сольними концертами. А потім – нова 5-річна перерва, і замість концертів – нові записи платівок.

Напередодні свого 70-річчя чудовий майстер знову – втретє – повернувся до публіки. Відтоді він виступав, але не часто й давав лише денні концерти. Проте всі вони ставали сенсацією.

Останній концерт його прозвучав там, де Горовиця відкрив европейський слухач – в Гамбурзі. 5 листопада 1989 року Володимир Горовиць відійшов у засвіти. Йому було 86 років. Похований на Монументальному кладовищі в Мілані.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram