Володимир Горбач. Дональд Трамп і його імпічмент

На фото: Президент США Дональд Трамп й екс-глава ФБР Джеймс Комі / theatlantic.com

Свідчення колишнього директора ФБР Джеймса Комі на слуханнях у сенатському комітеті з питань розвідки викликали величезний ажіотаж не лише у Сполучених Штатах, але й у всьому світі. Бо цей медійний світ живе очікуванням імпічменту.

І хоча до імпічменту як юридичного акту ще дуже й дуже далеко, свідчення Комі, на мою думку, зіграли на подальшу делегітимацію влади нинішнього президента США та його адміністрації. З усього сказаного, я б виділив перш за все процитовану Комі думку самого Трампа, що мовляв через “російське розслідування” він не може займатися державними внутрішніми і зовнішніми справами, а весь час змушений займатися цим розслідуванням.

З одного боку, якщо ти впевнений у собі й своїй команді, то навіщо весь час займатися спростуванням якихось інсинуацій? А з іншого, з огляду на особисті характеристики Дональда Трампа, ще невідомо чого буде більше, користі чи шкоди, від того, що він займатиметься внутрішніми й зовнішніми справами світової наддержави.

Звідси висновок, що так званий “Рашаґейт” це і є форма контролю американського істеблішменту над непередбачуваним президентом. Запобіжник у демократичній системі США, де сильні державні інститути є не лише страховкою системи “від втручання дурака”, але й мають власну внутрішню логіку функціонування, направляють державну стратегію у потрібному системі напрямі часто незалежно або й наперекір бажанням тієї людини, яка опинилася на самій вершині влади. Нам би такі інститути…

А взагалі ця історія з Трампом є ще одним доказом того, що сучасні політики не мають тієї повноти влади, яку мало покоління сильних лідерів Заходу – Рейгана й Тетчер. Їх сприймали сильними не лише через власну волю, але й тому, що це допускали і схвалювали державні інститути, що функціонували за логікою Холодної війни. А зараз ситуація і в США, і у Великобританії, і в Європейському Союзі цілковито інша. Зараз державні іта демократичні інститути бачать своє призначення у контролі над політичними лідерами. І заганяють їх у вузький коридор можливостей для політичних дій. Як Трампа з цим “російським дос’є”.

Російська тема відразу стала токсичною для президента Трампа. Він вже не може собі дозволити ні скасування санкцій, ні навіть повторного “перезавантаження” відносин з РФ. Через це він змушений був звільнити свого радника з питань національної безпеки Майкла Флінна й тепер захищатиме іншого радника – рідного зятя Джерада Кушнера. До речі, це також щось нове у світовій політиці. Раніше ще якось можна було уявити собі тестя як радника для зятя, але тепер уже все навпаки – молодші радять старшим. Чи може Трамп уже занадто старий для такої роботи?

Подальше розслідування, особливо робота спецпрокурора Роберта Мюллера, який також є колишнім директором ФБР, із часом неминуче зробить токсичним уже самого Трампа. Токсичним для Республіканської партії, істеблішмент якої був серйозно деморалізований програшем на праймеріз, а зараз увійшов у смак влади. Саме цим можна пояснити поведінку сенаторів-республіканців на слуханнях Комі. Так, вони захищали президента, але не лише тому, що Трамп повернув їх до влади, але й через те, що його ще підтримує більшість республіканського електорату. Зміниться ставлення виборців – зміняться й підходи республіканських сенаторів. А вони зміняться, бо інститути американської демократії усе ще працюють. Комі зробив свою справу, тепер слово за Мюллером.

А щодо імпічменту, то реалістично про нього можна буде говорити не раніше як після виборів у Конгрес – восени 2018 року переобирається Палата представників і третина Сенату.