Володимир Самійленко – український поет-лірик, сатирик, драматург і перекладач. Серед друзів і в літературі більше відомий під псевдонімом Сивенький. Його поетична спадщина – це ліричні й сатиричні вірші, переклади творів зарубіжної класики. Людмила Старицька-Черняхівська писала: “Великий патріот Самійленко не був, одначе, шовіністом, ніколи не виявляв він ворожого почуття до інших націй. Людина освічена, що знала добре чужоземні мови, він кохався і в чужоземній літературі, він визначався завжди своєю культурністю, мнягкістю, толерантністю”.

Володимир народився 3 лютого 1864 року в селі Великі Сорочинці на Полтавщині. Батько – Іван Лисевич – поміщик, мати – Олександра Самійленко – колишня кріпачка. Першим вчителем хлопчика був дяк, далі – початкова школа у Миргороді. У 1875 році Самійленко вступив до Полтавської гімназії, де провчився 9 років.

Володимир Самійленко
Володимир Самійленко

У 1884 році Володимир вступив на історико-філологічний факультет Київського університету. У роки студентства Самійленко починає пробувати свої сили в літературі й водночас зближується з об’єднанням “Плеяда” (літературний гурток молоді для тих, хто усвідомлював себе українцем, він охопив тоді широке коло особистостей, створений 1888 року в Києві з ініціативи Михайла Косача та його сестри Лариси Косач (Лесі Українки). Тоді гуртком опікувалися Микола Лисенко, Михайло Старицький, Олена Пчілка. Одним із головних завдань цього об’єднання було поширення рідної мови, тому Володимир адаптовував Данте, Мольєра, Бомарше, Беранже та інших.

На відкритті пам’ятника Івану Котляревському в Полтаві, 1903 рік. Зліва направо: Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Олена Пчілка, Леся Українка, Михайло Старицький, Гнат Хоткевич, Володимир Самійленко

“Ми побачили невеличку на зріст ситеньку людину, з симпатичним, але зовсім не натхненним обличчям, з чорними, мов терен, очима і копицею сивуватого волосся на голові. Але вже за кілька хвилин Самійленко починав цікавити кожного. Перш за все, звертали на себе увагу його очі – цікаві, спостережливі. В них щохвилини мінялися ріжні почуття: гумор, жарт, допитлива думка, ласкава ухмилка. Далі зацікавлювала розмова Самійленкова, він не просторікував багато, він слухав уважно співбесідників, вставляв доречні уваги або жарти, або ущипливе слово, або доткливе речення на рахунок ворожих мас, або вірну думку, гостру, глибоку і висловлював її в такій легкій безпретенсійній формі, що, здавалося, вона не мала жодної ціни, а тим часом вона була завжди глибоко продумана. Взагалі Самійленко одрізнявся від багатьох студентів своєю вихованістю, своєю звичайністю. Я не скажу, щоб це були елегантні вишукані манери великого аристократа, але почувалася в його поводженню вихованість і душевна лагідність”, – згадувала Самійленка Старицька-Черняхівська.

Свої ж твори Самійленко, зібравши в збірку, намагався видати. Але царська цензура майже половину творів заборонила, відтак Володимир більше ніколи самотужки збірок не компонував. Перші ж вірші були опубліковані у львівському часописі “Зоря” – тобто, у ліберальнішій, ніж Російська імперія, Австро-Угорщині. Починаючи з 1886 року публікувався в журналах “Правда”, “Літературно-науковий вісник” та місячниках “Складка”, “Варта”.

У 1890 році Самійленко, прослухавши повний університетський курс, отримав лише свідоцтво про “залік 8 семестрів”, бо ж іспитів на диплом не склав – не схотів, одні дисципліни були йому нецікавими, інші – просто ліньки вчити.

По завершенню університету Володимир працював у Миргороді, Катеринославі (нині місто Дніпро). У Києві влаштувався на телеграф, де прослужив три роки. Тоді ж вийшла у світ його перша збірка “З поезій Володимира Самійленка”. Навесні 1893-го Самійленко подався до Чернігова, де обійняв посаду секретаря в редакції “Земского сборника”. Починаючи з 1905-го працював у київських редакціях періодичних видань: “Громадська Думка”, “Рада”, “Шершень”. Та нестаток коштів спонукав Самійленка скласти іспит на нотара й відкрити свою контору в Добрянці на Чернігівщині. Там він пропрацював до 1917 року.

У 1906-му Михайло Мочульський разом із Іваном Франком зібрали твори поета з 1884 до 1906 років і уклали в збірку “Україні”. Іван Якович написав передмову до книги. Назва збірки окреслила головний мотив творчості поета – любов до України. Іван Франко, який в 1907 році виступив зі статтею “Володимир Самійленко. Проба характеристики”, дуже влучно відзначив риси митця – і як талановитого лірика, і як особистості. Високо цінував Каменяр і мовну культуру Самійленка.

Поки душею я не втонув іще
В нірвану й тіло ще не розпалося,
Я можу ще тебе, Вкраїно,
Серцем кохати й тобі служити.
Я ще твоєю втіхою тішуся,
Я ще твоєю мукою страждаю,
Я можу ще в гарячих мріях
Благословляти тебе на щастя.
Але чому я цілої вічності
Не маю віком, смерті не знаючи, –
Я вічність би віддав для тебе,
Рідний і вічно коханий краю.

У період із 1917 до 1920-го Володимир Самійленко служив при міністерствах освіти та фінансів, а потім – разом із урядом УНР виїхав до Галичини, яка була під окупацією Польщі (внаслідок війни Польщі проти ЗУНР в листопаді 1918 – липні 1919). Життя було сповнене розчарувань, безгрошів’я та хвороб, до того ж померли його дві доньки. Щоби відволіктись від страждань, намагався писати. Його незакінчена поема “Гея” була частково опублікована в “Літературно-науковому віснику”. Два роки намагався Самійленко виїхати до України, і лише в 1924 році отримав дозвіл вернутися на Батьківщину.

Бюст Володимиру Самійленку у Великих Сорочинцях. Фото: mistaua.com

Іван Франко говорив про поета: “Він українець, свідомий українець, усею душею відданий своїй країні та своєму народові, і се в Росії тип поки що свіжий, тип, можна сказати, будущини. От тим-то він такий дорогий і любий кожному українському серцю, такий саморідний та національний – не штучний, а немов так готовий уже виріс із рідного ґрунту. Він живо відчуває всі зневаги і всі – на жаль, такі нечисленні – радощі рідного народу”.

Але недовго радів поет своєму возз’єднанню з рідною стороною, підірване здоров’я роками поневірянь та безгрошів’я 12 серпня 1925 року вклало в домовину Володимира Самійленка. Похований в Боярці неподалік Києва.

Валер’ян Підмогильний – один з найвизначніших

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – paypal[email protected]