Володимир Малик (справжнє прізвище Сиченко) – видатний український письменник. Автор низки історичних та пригодницьких романів. Він відомий далеко за межами Батьківщини, адже його твори перекладалися багатьма іноземними мовами. За свою літературну працю Малик був удостоєний премії імені Лесі Українки.

Володимир народився 21 лютого 1921 року в селі Новосілки на Київщині. Початкову освіту здобув у середній школі сусіднього села. Вдома мати, дідусь і бабця розповідали хлопцю про славне минуле наших пращурів. Він зростав серед українських народних пісень. Коли навчився читати, то настільною книгою став шевченківський “Кобзар”. Він уголос читав домашнім твори Тараса Григоровича, бо мама була неписьменною, а молодший брат ще не ходив до школи.

По закінченню навчання (1938 рік) вступив до університету на філологічне відділення. Тоді ж почав віршувати. З початком німецько-радянської війни навчання довелося перервати. Малик вступив до лав нерегулярних збройних формувань. Потрапив у полон і був вивезений до Німеччини в концентраційний табір. Два роки Володимир провів неначе в пеклі. Лише в жовтні 1945-го він повернувся додому. Проте доля колишніх полонених у Радянському Союзі була сумнозвісною, їх, як неблагонадійних або таких, що буцімто погодилися працювати на німців, просто відправляли у новий табір – ГУЛАГ. Малика теж могли відправити, але він був надто хворий (проблеми з серцем), тому помирати його відправили додому. Проте, мати зуміла виходити сина. Він не помер.

По закінченню війни почав працювати викладачем у Ясногородській середній школі, та продовжив навчання на заочному відділенні. Після отримання диплому перебрався у Лубни (Полтавщина). Саме тут Малик надихнувся героїчною минувшиною і задумав оспівати народних звитяжців у своїх творах. Але спочатку вивчав історію, відвідував архіви, де збирав необхідну інформацію. Їздив у Карпати та на Поділля, знайомився із нащадками Кармалюка та Довбушів.

“Історія – це застигле, давно відшуміле життя. Багатьом воно здається мертвим. А для мене – ні. Бо я знаю історію, і вона для мене, мов жива. Я чую далекий тупіт кінських копит орд Батия, що йдуть на Київ, уловлюю гіркий запах татарських вогнищ на стоянках, бачу тисячі худих, темних, жилавих батирів зі шкіряними хурджунами – мішками для здобичі, які треба наповнити добром киян. Але спершу тих киян треба перемогти, полонити або вбити, і тільки тоді все добро їхнє стане твоїм. Перш ніж стати письменником, я прочитав тисячі книжок – і не тільки про індійців чи шпигунів, а й наукових – і збагатив свою пам’ять знаннями про історію власного народу та історію людства. Тому історію я порівнюю з океаном. Незнаюча людина скаже – це безконечна водна пустеля. А для мене – це колиска життя. Інакше я нічого не написав би”, – так говорив письменник у своєму останньому інтерв’ю 1998 року, яке було опубліковане в 2018-му в газеті “Макарівські вісті”.

З-під його пера народилися казки для дітей. Найвідоміші з них – “Чаріний перстень”, “Микита Кожум’яка”, “Месник з лісу”, “Червона троянда”. Окрім того, автор створив повісті “Чорний екватор”, “Двоє над прірвою”, “Слід веде до моря”.

У 1968-му Малик написав історичний роман “Посол Урус-Шайтана”, за рік вийшов ще один – “Фірман-султан”. У цих творах автор описав боротьбу українського народу за свободу і незалежність у другій половині ХVІІ століття. Із 1976 до 1977-го вийшли ще два романи “Чорний вершник” і “Шовковий шнурок”. Ці праці стали тетралогією “Таємний посол”. У 1983-му за “Посол Урус-Шайтана”, “Шовковий шнурок” та “Князь Кий” (написаний до 1500-річчя заснування Києва) письменника вшанували літературною премією імені Лесі Українки.

Як зазначав Володимир Малик, письменник – це покликання, але літературна праця вимагає багато часу. Треба зібрати матеріяли, скомпонувати їх, написати. Та ще більше часу треба на переписування та шліфування тексту. Першу свою повість Малик переписував десять разів, аж поки не вдовольнився результатом. Останній роман письменника – “Князь Ігор. Слово о полку Ігоревім”. У цій праці автор описав події сивої давнини, а саме похід князя Ігоря на половців.

Володимир Малик також відомий літературний критик. Він рецензував твори українських письменників.

Видатний письменник помер 31 серпня 1998 року. Проте, своїм нащадкам він залишив у спадок цілу низку історичних романів, якими зачитуються й нині. Для майстра слова це і є найбільше визнання, бо його твори живуть, а разом із ними живе й автор.

2001 року Лубенська міська рада разом із Фондом імені Володимира Малика “Слово” заснували премію імені письменника. ЇЇ присуджують за творчі здобутки, присвячені історії рідного краю. Вручають щороку напередодні дня народження Володимира Малика.