Уродженець Буковини Володимир Івасюк у другій половині 1960-х став зачинателем нової вітчизняної естради. Його музика та пісні ніколи не втрачають своєї актуальності, їх із задоволенням виконують і слухають у наші дні. Володимир грав переважно на гітарі й фортепіано, але також був віртуозним скрипалем. Прожив усього 30 років, але встиг написати 107 пісень і 53 інструментальні твори. А ще писав музичний супровід до спектаклів.

Володимир народився 4 березня 1949 року у місті Кіцмань Чернівецької області. Ще змалку його заворожувала музика, тому батьки віддали п’ятирічного сина в підготовчий клас музичної школи у Чернівцях. Там він опановував скрипку. У 1956-му пішов у перший клас середньої школи. Талановитого хлопчика одразу помітили й запрошували виступати на концертах художньої самодіяльності.

Після 6-го класу Володимир вступив до Київської музичної школи імені Миколи Лисенка. Але життя у гуртожитку для дитини стало надто тяжким, що не могло не позначитися на здоров’ї хлопчика. Тому після першого семестру він повернувся до рідного міста й продовжив навчання у середній школі. Водночас вчився в музичній школі у класі фортепіано. У 1964 році Івасюк написав дві пісні: “А мені шістнадцять літ” і “У двадцять літ”.

Володимир Івасюк
Володимир Івасюк

Того ж року Володимир створив шкільний ансамбль “Буковинка”, сам писав пісні. Цей колектив здобув кілька перемог на місцевих конкурсах самодіяльності. Радянський “Beatles” – саме так величали друзі та музичні критики перший “проєкт” Івасюка. Окрім того молодий композитор захоплювався фольклором, тому їздив по буковинських селах і збирав народні пісні. Попри таку віддачу творчості, справи в школі йшли прекрасно, і він закінчив навчальний заклад із золотою відзнакою. Тоді сталася прикрість.

Якось хлопці, гуляючи в парку, закинули картуза на бюст Леніна, а тоді полізли його знімати. Та гіпсовий бюст не був закріплений на постаменті й упав. За це юнаків відправили на 15 діб, на Івасюка завели справу. Хотіли виключити з комсомолу й позбавити атестату. Та завдяки старанням батьків цього не сталося. Після родина Івасюків перебралася в Чернівці, а Володимир вступив у Медичний інститут.

Раділи батьки, сам студент не тямив себе від радості. Але хтось доніс до керівництва навчального закладу про його “справу”, і Володимира привселюдно відрахували з вишу. Та юнак знайшов у собі сили пережити цей удар. Влаштувався слюсарем на завод, організував хор із робітників. Цей ансамбль дуже скоро завоював прихильність на конкурсах художньої самодіяльності.

Галина і Володимир, 1971 рік

Натхненний успіхом Івасюк, під псевдонімом Весняний, надіслав на конкурс до 50-річчя Жовтня дві пісні “Відлітали журавлі” та “Колискова для Оксаночки” й отримав за них першу премію. Уже за рік за рекомендацією заводу Володимир знову вступив у медінститут. Але й там хлопець не полишав музики.

Студентом і старостою групи Володимир отримав запрошення до “Трембіти” – оркестру народних інструментів – і до камерного оркестру медичного інституту. На 3-му курсі він пише пісню “Червона Рута”, яка стане справжнім хітом на всі віки. Закохався у студентку філологічного факультету Галину Тарасюк і присвятив їй “Пісня буде поміж нас”. 13 вересня 1970-го на чернівецькій Театральній площі та в етері телепрограми “Камертон доброго настрою” вперше було публічно виконано “Водограй” і “Червону руту”.

Весною 1972 року Володимир переїжджає до Львова й вступає на підготовчий композиторський факультет Львівської консерваторії, водночас переводиться на 4 курс Львівського медичного інституту. Тут із-під пера композитора народилися твори: “Я – твоє крило”, “Два перстені”, “Наче зграї птиць”, “Балада про мальви”. Того ж року до Івасюка прийшло всенародне визнання, композиція “Водограй” стала піснею року. 1973-го молода співачка Софія Ротару виконала пісню “Балада про дві скрипки”.

1974 року Володимир написав музику до спектаклю, поставленого за відомим романом “Прапороносці” Олеся Гончара, за що отримав диплом 1-го ступеня. Та не полишало враження, що хтось настирливо ставив молодому талантові “палиці в колеса”: спочатку його прізвище викинули з переліку кандидатів на Шевченківську премію, потім раптова пожежа знищила декорації вистави.

Володимир Івасюк

За рік режисер Віктор Стороженко зняв музичний фільм “Пісня завжди з нами” (у головній ролі – Софія Ротару). Стрічка містила шість пісень Івасюка: “Колиска вітру”, “Балада про дві скрипки”, “Пісня буде поміж нас”, “Кленовий вогонь”, “Балада про мальви” і “Тільки раз цвіте любов”. Зйомки, що відбувалися на природі в селі Плоска Путильського району Буковини забирали у Володимира багато часу, і його відрахували з консерваторії. Тільки три роки по тому вдалося поновитися в класі музикознавця Лешека Мазепи.

У той період Івасюк опублікував збірку “Моя пісня” у видавництві “Музична Україна” та написав музику до спектаклю “Мезозойська історія”, поставленого у музично-драматичному театрі Дрогобича. 1977 року Софія Ротару з піснею Івасюка “У долі своя весна” здобула перемогу на щорічному пісенному фестивалі у польському Сопоті, а сам Володимир зайнявся роботою над платівкою-гігантом.

Звукорежисер Дідик згадував, що право на запис платівки такого масштабу мали лише члени спілки композиторів. Івасюк же був лише студентом консерваторії, тому робота над створенням платівки була важкою й виснажливою. Але результат перевершив усі сподівання – грамплатівка розійшлася миттєво.

У 1978-му Івасюк здобув перемогу на всесоюзному конкурсі молодих композиторів у Москві й отримав диплом II ступеня за “Сюїту-варіації для камерного оркестру” та “Баладу про Віктора Хара”. У Львові збирали документи для висунення Володимира на здобуття премії Островського. Життя вирує – інтерв’ю, конкурси, робота.

24 квітня 1979 року в поменшанні Івасюка пролунав телефонний дзвінок. Володимир одягнувся й пішов до консерваторії. Більше його ніхто не бачив. Лише 18 травня тіло композитора знайшли у військовій зоні Брюховицького лісу підвішеним: стояв на колінах.

Повішене тіло Володимира Івасюка у Брюховецькому лісі
Похорон Володимира Івасюка

Повідомлення про загибель Володимира Івасюка шокувало всіх. Похорон фактично перетворився на велелюдну маніфестацію, у якій взяли участь десятки тисяч людей, що приїхали з усієї України та з-поза її меж. Всі живі квіти в крамницях Львова розкупили, щоб покласти на могилу співака. Міліція викинула їх, але в наступні дні люди принесли ще більше квітів.

“Кожен мій твір, татку, породжує у мені болісно-солодкий дрож, який збагачує моє духовне життя. Без нього в душі була б цілковита порожнеча. Той дрож робить серце здатним чинити на світі добро”, – говорив Володимир.

Наприкінці 1980-х Михайло Івасюк, батько Володимира, отримав бандероль із листом від Всесоюзного агентства з авторських прав у якому йшлося: “Із приємністю надсилаємо Вам екземпляр II-го тому збірника пісень вашого сина Володимира Івасюка, який вийшов у видавництві “Дума м’юзик” в обробці Олеся Кузишина”. Знане в нью-йоркське видавництво запланувало видати 6 збірок із понад 60-ма найвідомішими піснями композитора. Це було ще одним визнанням творчості Івасюка.

Микола Голомша: Смерть Івасюка не була самогубством
Лев Ребет: Україна повинна стати зразком політичної культури для всього оточення
Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]