Георгій Адамович Мірецький – композитор, піаніст і педагог, представник неоромантичного напрямку в українській музиці. А ще – неодноразовий лавреат всеукраїнських та обласних конкурсів народної творчості. Він вписав яскраву сторінку в музичне мистецтво Волині зокрема й України в цілому. Людина високої культури, широкого світогляду, різноманітних смаків, він відзначався скромністю, ввічливістю, доброзичливістю, щиро віддавав свої знання, тепло душі учням, які вважали спілкування з ним справжнім щастям. Його уроки музики були маленькою філармонією.

Георгій народився 6 травня 1929 року в Луцьку – в той час ці території були загарбані Польщею після Української революції 1917-1921 років. Батько Адам Володимирович був за походженням поляк, працював на Луцькому пивному заводі. Мати Марія Денисівна – українка, яка все своє життя присвятила вихованню дітей.

Батько допоміг синові у виборі майбутньої професії, бо й сам мав неабиякий хист до музики та вправно грав на таких музичних інструментах як банджо, домра, скрипка, фортепіано, акордеон. Музикант-самоук створив два джазбенди, з якими виступав у ресторані готелю “Україна” в середмісті Луцька. Він сам формував репертуар оркестру, розписував партії інструментів, грав на ударних. У певному сенсі його можна вважати піонером волинського джазу. Георгій не залишився осторонь від музичної діяльності батька, зокрема, знайдено дев’ять обробок для джазбенду, які він виконав для цього колективу.

Георгій здобував початкову освіту у місцевій школі, потім три роки напередодні початку Другої світової війни навчався у польській школі. Після анексії західних областей України Радянським Союзом – відповідно, вже в радянській школі. На час нацистської окупації 1941-1944 років настала перерва у навчанні, і середню освіту він зміг завершити тільки 1949-го, тобто у 20 років, коли Волинь знову опинилася під контролем СРСР.

За спогадами рідної сестри, у 1949-1951 роках Мірецький навчався у Львівському музично-педагогічному училищі. Проте документів, які б підтверджували ці слова, ще не знайдено. Однак достеменно відомо, що в 1952-му він вступив до Київської консерваторії, де провчився шість років по класу композиції. Його наставниками були видатні педагоги – Борис Лятошинський, Левко Ревуцький, Микола Вілінський, Костянтин Данькевич.

У 1959-му Георгій повернувся до Луцька й став викладачем музичного відділення місцевого педагогічного училища. У 1960 році Мірецький створив ансамбль із викладачів педучилища. Містяни одразу полюбили колектив голосистих лучан і називали їх “Білі лебеді Мірецького” (солістки були одягнені в легкі білі сукні зі шлейфами)

У репертуарі ансамблю було чимало світових шедеврів, які Мірецький адаптовував під акапельне виконання хору. Зокрема, хористи виконували твори Штрауса, Баха, Чайковського, Гріга – загалом те, що зазвичай грають симфонічні оркестри. А “Білі лебеді Мірецького” лише голосами могли відтворити всю велич цих композицій, і в тому була їхня унікальність.

Романси й пісні Георгія Мірецького – це своєрідні вокально-інструментальні монологи. Він писав музику до творів Олександра Пушкіна, Михайла Лермонтова та Шандора Петефі. У них майстерно передавав різні гами й динаміку настроїв. Саме це поєднання беззаперечного поетичного генія і щирість музичного відтворення забезпечила композитору досягнення творчого ефекту передачі стану – від серця до серця.

У 1960-х Мірецький долучився до обробки народних пісень волинян для хорового виконання. Тут він активно використовував принцип “симфонізму”, завдяки чому звучання хору набувало нового, особливо зворушливого емоційного змісту.

Загалом у його творчому доробку налічується понад 100 музичних творів. Це й квартети, і сонати, і романси, і симфонії, навіть працював над створенням опери, але її частини втрачені.

На жаль, доля відміряла талановитому композитору всього 49 років. Георгій Мірецький відійшов у засвіти 6 лютого 1978-го. Причиною передчасної смерти став інфаркт. Це трапилося на наступний день після концерту, на якому стався неприємний випадок. Соліст, який виконував пісню на музику Георгія Адамовича, забув слова. Так і не згадавши, осоромлений, покинув сцену. Мірецький був дуже вразливою людиною, а найбільше не терпів фальші в музиці. Звісно, стверджувати, що саме це спричинило швидку кончину неправильно – можливо, це просто збіг.

Понад 30 років після смерті композитора його твори залишилася невідомими для широкого загалу. Лише в 2007-му архів Георгія Мірецького став доступним. Проте, усі великі музичні твори (опера, симфонія, симфонічна поема пам’яті Миколи Вілінского, концерт для фортепіано з оркестром, кантата “Моя Україна”) зникли, і їхня доля невідома й сьогодні.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram