Владислав Недашківський. Операція “Аркадій Бабченко”

"Воскресіння" Аркадія Бабченка стала темою номер один. Фото: Радіо Свобода/Валентин Огрієнко

От не хотів я про Бабченка писати, але мовчати не можу. Бомбить мені. Дві доби інформаційного напалму у ЗМІ та соціальних мережах зробили свою справу – спровокували тисячі (якщо не мільйони) людей, а з ними і мене. Але треба бути послідовним, тому я почну із кінця.

Оперативний псевдонім “Лазар”

За легендами, які викладені в Євангеліях (а точніше лише в Євангелії Івана) Христос воскресив із мертвих людину. Цим мерцем став Лазар, який напередодні дуже хворів. СБУ зробила те саме – воскресила людину, яку вже вважали мертвим. У соцмережах постало риторичне питання: чи зможе українська спецслужба нагодувати п’ятьма рибинами та двома хлібами п’ятитисячний натовп. Мабуть, не зможе, бо диво виявилося ілюзією у стилі Девіда Коперфілда.

Але, як би там не було, я почав поважати нашу СБУ ще більше. Ніколи не повірив би, що українська спецслужба здатна провернути такий трюк. Серйозно, сюжет гідний голлівудської екранізації. Подейкують навіть, що нашим спецам допоміг Моссад. Але ж і їхньому землякові Ісусу хтось завжди допомагав.

Отже, факт лишається фактом: Аркадій Бабченко живий, справжній замовник його вбивства затриманий, сльози печалі змінилися на сльози радості.

Не зрозумілий лише один момент: чи знала Ольга Бабченко про таємну операцію? Аркадій під час брифінгу в прес-центрі СБУ вибачився перед нею, що протягнув її через пекло. Але потім речниця спецслужби Олена Гітлянська заявила, що дружина Бабченка була у курсі, про що ввечері 30 травня повідомило Радіо Свобода.

А тим часом Бабченкам президент Петро Порошенко виділив цілодобову охорону та особисто зустрівся із Аркадієм.

До речі, життя журналіста російського походження оцінили у 40 тисяч доларів. 30 срібняків дещо зросли в ціні. Інфляція все таки.

Літанія по Бабченку

Румуни досі зберегли древню традицію запрошувати до оселі померлого плакальниць, які ночують із покійним та крізь сльози співають ритуальних пісень. Українсько- та російськомовний сегмент Фейсбуку, провідні українські телеканали ввечері 29 та зранку 30 травня перетворилися на своєрідну Стіну Плачу, де кожен міг розповісти про те, якою чудовою людиною Бабченко був, а, головне, що він завжди вітався із сусідами. Але це теж частина спецоперації.

Про її проведення, як повідомив голова Служби безпеки України Василь Грицак, знали мінімум осіб – тільки ті, які мали знати. Вбивство журналіста не коментували лише СБУ, Петро Порошенко та Юрій Луценко. Усі інші розмазували сльози по голубих щоках телеекранів, люди у тій самій Москві (за що їм плюсик у карму) стихійно несли квіти на міст Нємцова. “Доколє?”, – гнівилися люди. І у цьому тлумі повскривалися ворожі “консерви” – напівагенти та, пардон, напівагентки, які почали потроху підкидати хмизу у полум’я антидержавних висловлювань. Мовляв, це все зрада зраднісенька і влада бариг не має потенції захистити народ.

Зрозуміло, що СБУ перебиратиме гігабайти інформації по всіх інформаційних напрямках, бо виявляти ворожі елементи – їхня робота. Але чи зупинить це антиукраїнське скавчання?

Україна будує міцну демократію (принаймні хочеться у це вірити), тому не може садити по тюрмах усіх, хто має переконання, які відрізняються від офіційної лінії – це технології нашої божевільної сусідки. Але і терпіти агресивну риторику зворотньої сторони теж не може собі дозволити. Ситуація насправді патова, бо українське суспільство по всіх питаннях тупо розділилося на два табори – тих, хто “за”, та тих, хто “проти”. І історія із Бабченком учергове доводить цей розкол. Соцмережі рясніють дописами, що не можна було проводити таку спецоперацію, адже це аморально, а ще ми підставилися перед західними партнерами (щодо вбивства Аркадія Бабченка збудилася та сама ОБСЄ та інші міжнародні структури). Але ми незалежна держава, тому все, що відбувається у наших межах, – якщо воно не загрожує загальній безпеці світу чи регіону, – нікого хвилювати не повинно. Ліпше щодня проводити такі спецоперації, ніж платити плакальницям, щоб вони приходили у наш дім. До речі, румунські плакальниці завжди отримують платню за свої послуги.

Містер Дедлайн

Єдині, хто реально постраждав у цій ситуації, – видавці журналів та газетярі. Ефірні сітки були забиті сюжетами пам’яті Аркадія Бабченка, зверстані обкладинки та розвороти. Редакторам довелося терміново відкликати тиражі, переверстувати випуски у стислі строки. А тим, хто не встиг, доведеться тиражі відкликати та списувати. Та й наскільки у часи глобального Інтернету будуть актуальними статті про воскресіння Бабченка? Тому медійники намагаються вижати із історії бодай щось, щоб згодувати читачаеві. Той, хто перший видасть з Аркадієм Бабченком інтерв’ю, переплюне всіх. Саме тому Бабченку можна дати ще один оперативний псевдонім – містер Дедлайн, адже його воскресіння нарешті копне журналістів, щоб ті працювали – якісно, швидко та перестали висмоктувати сенсації із різних органів людського тіла, а не тільки із пальців.

Post Scriptum

Насправді історія Бабченка вчергове змушує задуматися. Життя людини сьогодні здешевіло. Будь-кого можуть вбити, замордувати, чи навіть отруїти нервово-паралітичним газом (як Скрипалів) будь-де. Це тотальна, а не виключно українська проблема. І не стільки важливо, хто стоїть за замовленням, скільки – як ми на нього реагуємо. СБУ проявила себе блискуче. Може, тому, що ми знаємо, що таке війна, тим паче гібридна, та навчилися їй протистояти? Європі потрібно задуматися, бо хто зна, кого у жертвенний список занесуть завтра.

Європейські політики, експерти усі як один наголошують, що Путін та його режим не вдаватимуться до відвертих провокацій як мінімум до закінчення чемпіонату світу із футболу. Але ж ми бачимо, що він вдається до провокацій тіньових, то де відповідна реакція? Яку ще спецоперацію готують українські спецслужби, і як скоро її втілять у життя? І якщо нам цього разу дійсно допоміг Моссад, то чому не може підключитися Європа? Хіба вона не розуміє, що Україна сьогодні – мартінівська Стіна, яка поки що утримує армію мерців від тотальної інтервенції?

Отже, як би там не було, успішна операція СБУ примусить у майбутньому задуматися наших ворогів, чи потрібно до нас лізти зі своїми “нуль-нуль сьомими” агентами. Такі штуки відлякуватимуть усіляких чортів як ладан. Тому історія із Бабченком – жирний плюс, хоч вона і залишається контроверсійною у моральній площині.