Ювілей “українського Робін Гуда”

Пам'ятник Устимові Кармалюку у Летичеві (Хмельницька область). Фото з відкритих джерел

Практично непоміченою в нашій країні минула ювілейна, 230-та річниця з дня народження Устима Кармалюка – керівника повстанського руху на Поділлі у 1813 – 1835 роках, “українського Робін Гуда” першої половини XIX століття.

Кармалюк народився 10 березня (за новим стилем) 1787 року у селі Головчинці (нині Кармалюкове, Жмеринського району Вінницької області) у кріпацькій родині. За деякими даними, 10 березня було днем хрещення, а точна дата народження невідома. 1812 року поміщик Пігловський віддав його в рекрути. Проте незабаром Устим утік і очолив ватагу кріпаків, що нападала на маєтки панів. Повстанський рух розгорнувся на теренах Літинського, Летичівського і Ольгопольського повітів тодішньої Подільської губернії Російської імперії.

Устима Кармалюка багаторазово заарештовувала російська влада, засуджувала до фізичних покарань, ув’язнення і заслання до Сибіру, але повстанський ватажок завжди знаходив можливість утекти.

Найбільших масштабів повстанський рух під проводом Кармалюка досяг у 1830 – 1835 роках. Він охопив усе Поділля, суміжні з ним райони Бессарабії, Волині та Київщини. Вважається, що у ньому взяли участь понад 20 тисяч селян, які здійснили понад 1000 нападів на поміщицькі маєтки. У повстанському русі брали участь не тільки українці, але й поляки і євреї. Наприклад, соратниками Кармалюка були євреї Аврум Ель Іцкович, Абрашко Дувідовіч Сокольницький, Арон Віняр та Василь Добровольський, поляки Ян і Олександр Глембоцькі, Фелікс Янковський та Олександр Витвицький.

22 жовтня 1835 року у селі Шляхові Коричинці (нині Волоське, Деражнянського району Хмельницької області) Кармалюка застрелив із засідки шляхтич Рутковський. Для залякування непокірних селян тіло вбитого довго возили по подільським селам. Зрештою, повстанського отамана поховали у Летичеві.

Образ Кармалюка як борця проти російського кріпосницького і самодержавного гніту присутній у творах Тараса Шевченка, Миколи Костомарова, Марка Вовчка, Михайла Старицького, Степана Васильченка, Василя Кучера та багатьох інших українських письменників. Зокрема, Михайло Старицький на початку XX століття написав великий історичний роман російською мовою “Разбойник Кармелюк” (згодом перекладений українською), а його донька Людмила Старицька-Черняхівська вже у 1920-х роках на основі цього матеріалу створила історичну п’єсу.

За радянських часів діяльність Кармалюка вкладалася у концепцію “селянської боротьби проти феодально-кріпосницького гніту”, тому Устима фактично звели у ранг українського національного героя. На його честь називали вулиці і села, споруджували пам’ятники і відкривали меморіальні дошки, про нього зняли аж три фільми – у 1931, 1938 і 1986 роках. Після відновлення незалежності України Кармалюка на загальнодержавному рівні стали забувати. В історичних дослідженнях та у пресі почали писати, що насправді навколо Кармалюка гуртувалися різноманітні маргінальні елементи, які діяли з дикою жорстокістю (наприклад, знімали з живих людей шкіру), а об’єктом їхніх нападів були не тільки поміщики, але й селяни, орендарі, корчмарі тощо.

Сформувати неупереджений погляд на Кармалюка, дати об’єктивну оцінку його діяльності доволі складно. З точки зору царської адміністрації він, звичайно, був злочинцем, розбійником, якого належало ізолювати від суспільства або знищити. У свідомості ж селян Кармалюк перетворився на легендарного персонажа, месника-захисника. Немає сумнівів в одному: поява Кармалюка на історичному обрії зумовлена таким ганебним і відсталим явищем, як кріпосницька система. І хтозна, якби не він та десятки й сотні інших подібних “Робін Гудів”, чи була б ця система скасована 1861 року, чи продовжувала існувати ще хтозна-скільки часу?