Владлен Мараєв. Український рахунок Другої світової війни

Перемога. Берлін, травень 1945-го. Фото з відкритих джерел

Друга світова війна стала величезною трагедією в історії України та українського народу. Вже першого ж її дня, 1 вересня 1939 року, літаки німецьких люфтваффе завдали ударів по містам Галичини й Волині, які на той час перебували у складі Польщі. Таким чином, бойові дії Другої світової на теренах України тривали з вересня 1939-го до жовтня-листопада 1944-го, коли після вигнання німецьких та угорських окупантів в Україні відновилася радянська влада. Та навіть після того у Західній Україні ще півтора десятиліття тривала збройна боротьба між українським націоналістичним рухом і радянськими органами держбезпеки.

Якось у 2010 році Путін заявив, що росіяни перемогли б у війні навіть без допомоги українців, бо вони, мовляв, “країна переможців”. Та чи справді це так? За роки війни до лав Червоної Армії було мобілізовано понад 7 млн. жителів України. Її представники становили значну частку вищого командного складу Червоної Армії – серед генералів та адміралів їх близько 300. Маршали й генерали українського походження очолювали більше половини радянських фронтів. 120 тис. українців воювали у складі Війська Польського у 1939 році, понад 130 тис. представників української діаспори воювали у складі збройних сил інших держав – США (80 тис.), Британської імперії (45 тис.), Франції (6 тис.). Сотні тисяч українців боролися з нацизмом у Русі Опору.

Вихідці з України воювали на різних фронтах, виявляючи при цьому звитягу і доблесть. Українці брали участь у боях за визволення Румунії, Польщі, Болгарії, Чехо-Словаччини, Угорщини, Югославії, Австрії. Понад 2 тисячі українців стали Героями Радянського Союзу, 32 – двічі Героями, а льотчик Іван Микитович Кожедуб – тричі Героєм. Він став найрезультативнішим повітряним асом антигітлерівської коаліції, збивши, за різними даними, 62 або 64 ворожі літаки. Загалом за мужність та відвагу, виявлені у боях, українці та вихідці з України тільки від радянської держави отримали 2,5 млн. орденів та медалей (із загальної кількості 7 млн.).

У тилу німецьких військ на території України воювали понад 50 тис. радянських партизанів, близько 2 тис. загонів і груп, численні підпільні організації, а також збройні загони українських націоналістів.

Необхідно відзначити, що близько 250 тис. вихідців з України воювали на боці Німеччини – як на добровільній, так і на примусовій основі. Були й окремі українські збройні формування – батальйони “Роланд”, “Нахтігаль”, 14-та гренадерська дивізія СС “Галичина”. Вони воювали з різних причин: одні – з політичних міркувань (мрія про суверенну Україну, ненависть до сталінізму); інші – з безвиході (німецький полон, страх перед НКВС); дехто на знак помсти за пережиті кривди (голодомор, розкуркулення, репресії, утиски на релігійно-світоглядному ґрунті тощо). Але слід пам’ятати, що колабораціонізм певною мірою був притаманний усім народам, які опинялися під окупацією. На боці Німеччини служили щонайменше 1,2 млн. громадян Радянського Союзу, з них росіяни становили понад 400 тис. Із росіян були сформовані, зокрема, дві гренадерські дивізії СС – 29-та і 30-та.

Війна принесла українському народу незліченні жертви і страждання. Загальні безповоротні втрати військовослужбовців українського походження становлять понад 4 млн. осіб (вбитих, загиблих у полоні, зниклих безвісти, померлих у шпиталях у перші повоєнні роки). Кожен другий з тих, хто вижив, залишився на все життя інвалідом.
У зоні окупації загинули 3,9 млн. мирних жителів. Були знищені 714 міст і селищ міського типу, понад 28 тис. сіл, що позбавило домівок 10 млн. мешканців. На території України було створено понад 250 концентраційних таборів і таборів примусової праці. З 2,8 млн. молодих людей, вивезених із Радянського Союзу до Німеччини на примусові роботи, 2,4 млн. були вихідцями з України. Протягом війни Україна втратила близько 40 % свого економічного потенціалу, що на довгі десятиліття вплинуло на характер розвитку промислового виробництва, сільського господарства, на матеріальне становище людей.

У результаті Другої світової війни істотно змінилася геополітична ситуація, зокрема у Центральній та Східній Європі. Це безпосередньо торкнулося й України. До України відійшли західноукраїнські землі, що в міжвоєнний період перебували у складі Польщі, Румунії і Чехо-Словаччини. Україна стала членом – засновником ООН. Таким чином, волелюбні народи світу визнали великі заслуги українського народу у боротьбі за свою, а також народів Європи й світу свободу і незалежність.

Титанічна боротьба українського народу за своє національне виживання засвідчила велику силу характеру і невмирущу волю його до життя. Відзначаючи вагомий внесок України і українців у перемогу в Другій світовій війні, слід завжди пам’ятати про всіх загиблих у тому жахливому Апокаліпсисі. Світла пам’ять про тих, хто поліг на фронтах, загинув від нацистських тортур, повинна стати духовною підмогою для українського народу на шляху утвердження держави, суспільної консолідації, примирення живих і мертвих незалежно від примирення живих і мертвих незалежно від національності, політичних і релігійних поглядів та переконань.