Українській Народній Республіці – 100 років!

На військовому параді з нагоди проголошення УНР. Київ, Софійська площа, біля пам'ятника Богданові Хмельницькому. У центрі (на сходинці) зліва направо стоять: начальник Київського військового округу Віктор Павленко, Симон Петлюра, Володимир Винниченко і Михайло Грушевський (з фондів ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного)

Рівно 100 років тому, 20 листопада 1917 року, на політичній мапі світу постала Українська Народна Республіка – перша українська держава у XX столітті.

Документом, який проголосив створення УНР, став Третій Універсал Української Центральної Ради. Поява цього державно-правового акту безпосередньо пов’язана із більшовицьким Жовтневим переворотом, про який ми писали раніше:

Владлен Мараєв. “Великий Жовтень”: що сталося 7.11.1917?

Українська Центральна Рада засудила більшовицький переворот у Петрограді й пообіцяла “завзято боротись зі всякими способами піддержки цього повстання на Україні”. Більшовики, зі свого боку, за аналогією з Петроградом, спробували захопити владу і в Києві. Тут, як і в Петрограді і в Москві, їм вдалося здолати опір прихильників російського Тимчасового уряду. Але розвинути успіх і проголосити радянську владу в Україні більшовики не змогли. Тому що в Україні вони були значно слабші і Центральна Рада перехопила у них ініціативу.

Рівно через 13 днів після більшовицького перевороту у Петрограді, 20 листопада 1917 року (7 листопада за старим стилем) Центральна Рада прийняла Третій Універсал, яким проголосила Українську Народну Республіку – складову Російської Республіки як “федерації рівних і вільних народів”. При цьому вся законодавча влада в УНР належала Українській Центральній Раді на чолі з Михайлом Грушевським, а вся виконавча – Генеральному Секретаріату під керівництвом Володимира Винниченка. Ба більше: українці відверто заявили про свої амбіції щодо розбудови демократичного ладу у цілій Росії. Це було висловлено у такій формі: “Маючи силу і власть на рідній землі, ми тою силою й властю станемо на сторожі прав і революції не тільки нашої землі, але і всієї Росії”.

Третій Універсал Української Центральної Ради (з фондів ЦДАВО України)

До складу УНР мали увійти землі, заселені на той час переважно українським населенням. Але у Третьому Універсалі кордони держави не були остаточно визначені. Мова йшла про території Київської, Подільської, Волинської, Чернігівської, Полтавської, Харківської, Катеринославської, Херсонської і Таврійської (без Криму) губерній. “По згоді зорганізованої волі народів” до УНР у подальшому могли приєднати й інші українські етнічні землі, зокрема частину Холмської, Курської і Воронезької губерній.

Третій Універсал проголосив скасування приватної власності на землі поміщиків, церкви, царської родини й особисто царя, а також інші “землі нетрудових хазяйств сільськогосподарського значення”. У подальшому вони без викупу мали перейти до рук “трудового народу”. На підприємствах встановлювався 8-годинний робочий день. Скасовувалася смертна кара і проголошувалася повна амністія ув’язненим і затриманим за політичні виступи. В УНР забезпечувалася свобода слова, друку, зібрань, союзів, страйків, віросповідання, недоторканність особи і помешкання. УНР виступала за негайне припинення Першої світової війни та початок мирних переговорів між країнами Антанти і Четверного союзу.

Значні права в УНР отримали національні меншини. За росіянами, євреями і поляками визнавалася національно-персональна автономія. Національні меншини мали право звертатися до установ УНР своєю мовою.

Діячі Центральної Ради прекрасно усвідомлювали, що політичні опоненти обов’язково назвуть Українську Народну Республіку “самопроголошеною” і “нелегітимною” на тій підставі, що сама Центральна Рада не є виразником інтересів усього населення України. Тому було запропоновано обрати і скликати Українські Установчі Збори – конституанту українського народу. Саме Українським Установчим Зборам мали передати всю владу Центральна Рада і Генеральний Секретаріат. Проте скликати Збори не вдалося через розгортання більшовицько-української війни.

Українська маніфестація на Бібіковському бульварі (нині бульвар Тараса Шевченка) на честь проголошення УНР (his.img.pravda.com)

Необхідно відзначити надзвичайно важливий момент. Проголошення Української Народної Республіки у складі демократичної федеративної Російської Республіки, по суті, стало актом повного відокремлення України від Росії. Тому що такої держави, як демократична й федеративна Російська Республіка не існувало. Після Жовтневого перевороту виникла Російська Радянська Республіка з однопартійним урядом і “диктатурою пролетаріату”. Всі подальші зусилля Центральної Ради сформувати загальноросійський “демократичний”, “федеральний”, “багатопартійний”, “однорідно соціалістичний” уряд зазнали невдачі. Більшовики, звісно, не збиралися ані поступатися, ані ділитися владою (лише на кілька місяців вони залучили до свого уряду лівих есерів). До того ж, більшовики мріяли навіть не про панування над територією усієї колишньої Російської імперії – вони хотіли світову комуністичну революцію. Тому військовий конфлікт між ними та Українською Народною Республікою ставав неминучим.

Після трьох років збройної боротьби, у листопаді 1920-го, уряд УНР був змушений залишити свою територію. Наступні 72 роки він існував в еміграції. 22 серпня 1992 року Державний центр УНР передав свої повноваження урядові незалежної України. Водночас, згідно з чинним Законом Верховної Ради України № 1543-XII від 12 вересня 1991 року, Україна є правонаступницею УРСР:

Владлен Мараєв. Україна, УНР, УРСР: питання правонаступництва

Тобто, з формальної точки зору, сучасна Українська держава є одночасно правонаступницею як Української Народної Республіки, так і Радянської України.