2 червня 1868 року народився Федір Андерс – творець першого в Україні дирижабля. Біографічні дані про цю неординарну особистість вкрай скупі. Місцем народження, за різними версіями, є Київ або Біла Церква. Імовірно, рід Андерсів мав німецьке коріння, але вже давно оселився в Україні, прийнявши православ’я. Батько, Фердинанд Богданович, півстоліття працював токарем на київському заводі “Арсенал”.

Часто пишуть, що Андерс навчався у реальному, а потім – землемірному училищах, однак документальних підтверджень цього факту немає. Значно пізніше його донька Наталія повідомляла дослідникові Степану Карацубі, що батько вже у 50-річному віці екстерном закінчив Київський політехнічний інститут. Проте в документах КПІ Андерс ніде не згадується. А сімейний архів був знищений донькою 1941 року, коли німці наступали на Київ.

Більш детально життя Федора Андерса прослідковується з початку 1910-х років. На той час він мешкав у Києві. З документів Інституту рукопису НБУВ імені В. І. Вернадського навіть відома точна адреса: вулиця Фундуклеївська (нині Богдана Хмельницького), будинок 50, квартира 17.

Федір Фердинандович працював інженером, входив до складу ради Київського товариства повітроплавання. 1910 року опублікував брошуру під розлогою назвою “Как самому построить аэроплан в один месяц без мотора при расходе в 385 рублей”. Аргументуючи свої слова численними малюнками і кресленнями, автор із завзяттям стверджував: “Конструкция аэроплана так проста, что построить его, имея точные общие и детальные чертежи и размеры, уже не представляет особенной трудности”.

Проте, із конструюванням аероплана щось пішло не так, бо невдовзі Андерс охолонув до авіації та зацікавився повітроплаванням. Його захопила ідея побудувати дирижабль, який можна було б використовувати для перевезення пасажирів на далекі відстані, а можливо й у воєнних цілях.

Довідково: дирижабль (від фр. dirigeable – керований) – літальний апарат легший за повітря, наповнений газом аеростат, який має двигуни і може рухатися незалежно від напряму повітряних потоків. Дирижаблі активно використовувалися у першій третині XX століття.

На особисті кошти та благочинні внески Федір Андерс почав збирати дирижабль м’якої конструкції – тобто без внутрішнього каркасу, з м’якою оболонкою, в яку закачували водень. Роботи відбувалися на подвір’ї садиби Мікуліних (вулиця Бульварно-Кудрявська, 33 – зараз тут фабрика “Поліграфіст”). Родина Мікуліних була не байдужа до технічного прогресу і підтримувала енергійного інженера. Син господаря, Олександр Мікулін, у подальшому став відомим розробником авіаційних двигунів.

Схема дирижабля “Київ”. Джерело: calendar.interesniy.kiev.ua

Восени дирижабль був готовий. Конструктор назвав його на честь рідного міста – “Київ”. Ємність оболонки становила 890 м³, довжина – 35,5 м, діаметр – 6,8 м. До балону прикріплювалася “лодія” з двигуном Anzani потужністю 25 кінських сил, а також металевий “кошик” для пасажирів. Апарат міг одночасно підняти у повітря двох-трьох людей.

Перший політ “Києва” відбувся надвечір 22 жовтня 1911 року. Місце пілота зайняв сам Андерс. Дирижабль піднявся у повітря із саду Купецького зібрання (нині Хрещатий парк), пролетів над Подолом, Оболонню до Вишгорода і назад до Куренівки. Газета “Киевлянин” так передавала враження спостерігачів: “Глазам собравшейся публики открылось невиданное поразительное зрелище. Большой, желтый рыбообразный аэростат, медленно летавший над Подолом, казался каким-то фантастическим чудовищем, сказочной воздушной рыбой, вынырнувшей из морских глубин и плавающей по воздуху над городом. Странное рыбообразное существо не летело, а именно плыло по воздуху и глухой треск мотора казался недовольным ворчанием чудовища”.

Годі й казати, що таке диво одразу привабило охочих “покататися”. Конструктор встановив тариф для пасажирів: 50 копійок з дорослих, 27 копійок зі студентів і гімназистів. Ціну слід визнати надзвичайно демократичною. За 50 копійок тоді можна було купити, наприклад, 2 кілограма борошна або два десятки яєць.

Загалом “Київ” виконав близько 150 польотів і перевіз майже 200 пасажирів. Іноді вдавалося досягнути швидкості до 40 км/год і висоти понад 1000 м.

Дирижабль “Київ” у польоті над садом Купецького зібрання. Осінь 1911 року. Фото: zn.ua

Взимку Андерс модернізував апарат, встановив удвічі потужніший німецький двигун NAG, збільшив об’єм оболонки до 1000 м³. Це дало змогу брати додаткового пасажира. У період простою чи негоди дирижабль зберігався у спеціальному елінгу на Куренівському аеродромі (район сучасного проспекту Степана Бандери і метро “Почайна”).

Біда трапилася 12 вересня 1912 року, коли дирижаблем керував старший син Андерса – Володимир. Вилетівши з Києва, він здійснив посадку біля села Жукин Остерського повіту Чернігівщини через проблеми із двигуном. Під час ремонту дирижабль вибухнув і згорів. Володимир дивом залишився живий.

Та Федір Андерс вже працював над проектом дирижабля “Київ-2”, який міг підняти 12 осіб. У червні-жовтні 1913 року модель апарата демонструвалася на Всеросійській виставці в Києві, розташованій в районі Троїцької площі й сучасного НСК “Олімпійський”. Але побудувати “Київ-2” не вдалося за браком коштів. До того ж, військове міністерство Російської імперії відхилило прохання конструктора прийняти його на службу разом із дирижаблем.

Перша світова війна і революція серйозно завадили подальшій конструкторській діяльності Федора Андерса. До того ж, його спіткала особиста трагедія – смерть обох синів. Молодший, Федір, воював за більшовиків у складі 1-ї Української радянської дивізії Миколи Щорса і 1919 року загинув під Житомиром (вірогідно, в бою з військами УНР). Старший, Володимир, у лютому 1920-го розбився на літаку під Одесою.

Відомо, що на початку 1920-х років Федір Андерс працював над проектом гігантського дирижабля об’ємом 44 000 м³, швидкістю 150 км/год і вантажопідйомністю 100 пасажирів. Але і цей задум залишився на папері. 31 травня 1926 року конструктор помер і був похований на Байковому кладовищі.

Майже через півстоліття на будинку, де мешкав Федір Фердинандович, встановили меморіальну дошку. Неподалік аеропорту “Жуляни” колись існувала вулиця його імені. Вона вже давно зникла, і нагадуванням є тільки зупинка громадського транспорту “Вулиця Федора Андерса”. Та ми маємо пам’ятати про нашого піонера дирижаблебудування. Адже в сучасному світі інтерес до цих літальних апаратів поступово відроджується.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram