Тема участі дітей у війнах – надзвичайно складна і дражлива. По-перше тому, що за нормами сучасного міжнародного права, залучення дітей до участі у бойових діях (навіть добровільне) є протизаконним. По-друге тому, що таке залучення мало місце в усі часи і відбувається нині, але ставлення до нього в різні періоди і в різних суспільствах було неоднаковим. По-третє тому, що конкретні обставини, пов’язані з участю дітей у бойових діях, зазвичай погано документуються. А це неминуче породжує численні легенди й домисли.

Сьогодні згадаємо українського хлопчика Мирослава Луцишина, якого чимало вітчизняних дослідників називають наймолодшим учасником Першої світової війни. За браком документальної бази навряд чи можна стверджувати про це з абсолютною певністю. Але те, що він був одним із наймолодших – безперечно.

Мирослав Луцишин в австрійському однострої. Фото з журналу "Літопис Червоної Калини", ч. 11 за 1936 рік
Мирослав Луцишин в австрійському однострої. Фото з журналу “Літопис Червоної Калини”, ч. 11 за 1936 рік

Мирослав (Славко) Луцишин народився 22 травня 1908 року в селі Загребелля під Тернополем. На початку Першої світової війни його батька забрали до австро-угорської армії. Невдовзі той потрапив до російського полону. Фронт пролягав територією Східної Галичини, в зоні бойових дій опинилася й Тернопільщина. Мати Мирослава була евакуйована до табору біженців і виселенців у місті Ґмюнд (Нижня Австрія). Хлопчик при цьому загубився. В липні 1915 року під час боїв в районі села Озерна (нині Зборівського району Тернопільської області) він дістав поранення і потрапив до військово-польового шпиталю 3-ї австро-угорської армії. Дитину вилікували й залишили служити санітаром при тому ж таки шпиталі. Славко допомагав доглядати поранених і хворих вояків. Так семирічний український хлопчик став солдатом медичної служби, а отже, повноцінним учасником війни.

Фото з журналу "Літопис Червоної Калини", ч. 11 за 1936 рік
Фото з журналу “Літопис Червоної Калини”, ч. 11 за 1936 рік

Восени 1915 року Мирослава відправили у складі 19-ї санітарної колони на Балканський фронт, де Австро-Угорщина воювала проти Сербії і Чорногорії. Після окупації цих країн у 1916 році хлопець опинився на Італійському фронті, у південному Тіролю. Там він і служив до самого кінця Першої світової. Отже, цілих три роки Мирослав Луцишин був санітаром в австро-угорській армії, пройшовши три фронти. Участь у війні почалася для нього у 7-річному віці, а закінчилася в 10-річному.

Відомості про подальшу долю Мирослава уривчасті. Очевидно, після завершення війни та розпаду Австро-Угорщини він зміг повернутися додому. В листопаді 1936 року про нього написав журнал “Літопис Червоної Калини”, який видавався у Львові. Серед іншого видання повідомляло, що на той момент Славко був студентом і вивчав медицину. Як і чимало галицьких юнаків і дівчат, він міг співпрацювати з ОУН. За даними польського історика Чеслава Бліхарського, Мирослав загинув під час Другої світової війни. 9 жовтня 1943 року невідомі застрелили його у середмісті Тернополя, біля тристороннього годинника (зараз тут сквер імені Шевченка).

Сербський солдат Момчило Гаврич, знаний у світі як наймолодший учасник Першої світової війни. Фото: beseda.rs
Сербський солдат Момчило Гаврич, знаний у світі як наймолодший учасник Першої світової війни. Фото: beseda.rs

Протягом тривалого часу Мирослав Луцишин залишався забутою постаттю, аж поки його історією не зацікавилися тернопільські краєзнавці. Їхніми зусиллями та за сприяння небайдужих містян, 29 серпня 2015 року в тернопільському гідропарку “Топільче” відкрили пам’ятник. На ньому викарбувано: “Тернополянину Славку Луцишину – наймолодшому вояку Першої світової війни”.

За межами України про нашого співвітчизника, вірогідно, нічого не знають і досі. Наймолодшим з відомих учасників Першої світової вважають серба Момчила Гаврича (1906–1993), який пішов воювати із міркувань помсти: солдати-хорвати з австро-угорської армії вбили його родину і спалили будинок. У сербській армії він навіть отримав звання піднаредника, що відповідає молодшому сержантові. Проте Момчило Гаврич був старший за Мирослава Луцишина і вступив до війська, коли мав 8 років.

Принагідно зазначимо, що історія знає багато прикладів участі неповнолітніх у війнах і воєнних конфліктах. Згадаймо хоча б сумнозвісний “хрестовий похід дітей” (1212 рік), “битву дітей” у Парагвайській війні (1869 рік) або ж “львівських орлят” у боях за головне місто Галичини (1918–1920 роки). І в Першій, і в Другій світовій брали участь сотні тисяч дітей і підлітків. Один із наймолодших – 6-річний “син полку” Сергій Альошков. Під Сталінградом 1942-го він допоміг врятувати командира, за що отримав медаль “За бойові заслуги”.

Пам'ятник Славкові Луцишину у Тернополі. Фото: zz.te.ua
Пам’ятник Славкові Луцишину у Тернополі. Фото: zz.te.ua

Нині згідно з чинними Додатковими протоколами від 8 червня 1977 року до Женевських конвенцій про захист жертв війни, а також Римським статутом Міжнародного кримінального суду від 17 липня 1998 року, використання у збройних конфліктах дітей віком до 15 років кваліфікується як військовий злочин. На превеликий жаль, ці постанови фактично ігноруються у більшості “гарячих точок” планети. І це не тільки М’янма, Ірак або Сомалі. Раз по раз у ЗМІ можна натрапити на повідомлення про використання дітей бойовиками на Донбасі.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram