Владлен Мараєв
Кандидат історичних наук

Владлен Мараєв. Самоспалення проти русифікації

963
Кімната пам'яті Олекси Гірника у Богородчанській школі № 1 (heroes.profi-forex.org)

40 років тому на Тарасовій горі у Каневі український дисидент Олекса Гірник здійснив акт самоспалення, протестуючи проти зросійщення України.

Життєпис цієї людини, на перше око, не дуже багатий на визначні події. Олекса Миколайович Гірник народився 28 березня 1912 року в родині бойків-верховинців у селищі Богородчани, що нині є райцентром на Івано-Франківщині. Замолоду був активним членом ОУН і прихильником незалежності України, через що відбув два з половиною роки ув’язнення в польських тюрмах і таборах. Опинившись на свободі з початком Другої світової війни, майже одразу знову був заарештований, але вже радянською владою. Отримав ще 8 років ув’язнення у віддалених таборах СРСР і 5 років позбавлення виборчих прав після виходу на волю.

Глибокої осені 1948 року Олекса Гірник повернувся в Україну. Мешкав у Калуші, працював копачем, каменярем, бухгалтером. Тяжко переймався становищем України. Особливо його бентежило посилення русифікації у повоєнні часи. Захоплювався творчістю Тараса Шевченка і Олеся Гончара, читав праці дисидентів Івана Дзюби і Валентина Мороза. 1972 року вийшов на пенсію. Таємно від родини писав листівки, спрямовані проти російської окупації та русифікації України. Всього таких листівок підготував близько тисячі, переховував їх удома.

У січні 1978 року, напередодні 60-ї річниці проголошення самостійності Української Народної Республіки, Олекса Гірник написав прощального листа дружині. Там були такі слова: “Я ішов простою дорогою, тернистою. Не зблудив, не схибив. Мій протест – то сама правда, а не московська брехня від початку до кінця. Мій протест – то пережиття, тортури української нації. Мій протест – то прометеїзм, то бунт проти насилля і поневолення. Мій протест – то слова Шевченка, а я його тільки учень і виконавець”. Також він повідомив, що збирається до Львова, хоча насправді виїхав на Київ, а звідти – до Канева, на могилу Кобзаря. З собою мав дві каністри з бензином і листівки. Близько 3-ї години ночі на 21 січня Олекса Гірник розкидав листівки на Тарасовій горі, а на видному місці залишив прощальний заклик:

“Протест проти російської окупації на Україні!
Протест проти русифікації українського народу!
Хай живе Самостійна Соборна Українська Держава!
(Радянська, та не російська).
Україна для українців!
З приводу 60-річчя проголошення самостійності України Центральною Радою 22 січня 1918 р. – 22 січня 1978 р.
На знак протесту спалився Гірник Олекса з Калуша.
Тільки в цей спосіб можна протестувати в Радянському Союзі!?”.

Заклик, написаний від руки Олексою Гірником (uamodna.com)

Після цього облив себе бензином і підпалив. Обгоріле тіло Олекси Гірника виявили тільки вранці. Міліціонери зібрали 970 листівок, але декілька з них заховали. За справу одразу взялися кадебісти, вони допитували родичів, робили обшуки вдома, поширювали брехливі чутки, буцімто на Тарасовій горі спалився якийсь п’яниця, релігійний фанатик або просто душевнохвора людина. Родині повідомили, що Олекса Гірник загинув в автокатастрофі. Але правду знали канівські міліціонери, співробітники літературно-меморіального музею Тараса Шевченка та лікарі, які оглядали тіло. Вони змогли розповісти подробиці тільки у 1990-х роках.

На місці самоспалення Олекси Гірника на Тарасовій горі у Каневі, 21 січня 1978 року (istpravda.com.ua)

Вчинок Олекси Гірника здобув ушанування в сучасній Україні. Указом Президента України Віктора Ющенка від 18 січня 2007 року № 28/2007 “за проявлені громадянську мужність і самопожертву в ім’я незалежної України”, Олексі Гірнику посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави.

Зауважимо, що вчинок Олекси Гірника не був поодиноким явищем. 5 листопада 1968 року в центрі Києва, на Хрещатику поблизу Бессарабки, здійснив самоспалення Василь Макух. Він протестував проти комуністичної тоталітарної системи, колоніального становища України, політики русифікації та радянського вторгнення до Чехословаччини. 23 червня 1978 року в селі Донське під Сімферополем на знак протесту проти нехтування правами кримських татар спалився Муса Мамут. Загалом протягом 1968–1990 років у країнах так званого “соцтабору” (СРСР, Польщі, Чехословаччині, Угорщині, Румунії, Східній Німеччині) сталося кілька десятків актів самоспалень на знак протесту проти дій панівного режиму. Щонайменше 21 особа при цьому загинула.