Владлен Мараєв. Крушельницькі. Трагедія української інтелігенції

Владлен Мараєв. Крушельницькі. Трагедія української інтелігенції

Крушельницькі – унікальна родина українських інтелігентів. Всі представники сімейства здобули пошану і визнання, причому в різних галузях – від красного письменства до медицини, від живопису до економіки, від музики до педагогіки й громадсько-політичної діяльності.

Антін Володиславович Крушельницький народився 140 років тому – 4 серпня 1878-го, в місті Ланьцут Королівства Галичини і Лодомерії, яке зараз належить до Підкарпатського воєводства Польщі. Вищу освіту здобув на філософському факультеті Львівського університету, де його наставником був Михайло Грушевський. Антін Крушельницький реалізував себе і як письменник (автор романів, повістей, оповідань, драм), і як перекладач з німецької, французької, польської, російської мов (твори Генріка Ібсена, Гергарта Гауптмана, Генрика Сенкевича, Болеслава Пруса, Стефана Жеромського, Елізи Ожешко, Жана Рішпена), і як літературний критик, журналіст, видавець, педагог. Окрім чисто викладацької роботи, був директором приватної української гімназії міста Городенка на Станіславщині та єврейської гімназії в Коломиї. Прагнув виховувати патріотично налаштовану українську молодь. Видавав підручники й посібники для різного учнівського віку, редагував учительську пресу, боровся за удосконалення методів навчання та шкільних програм. Багато зробив для поширення у Східній Галичині осередків товариств “Просвіта”, “Січ”, “Сокіл”, “Учительська громада”. Близько знав Івана Франка, Василя Стефаника, Ольгу Кобилянську.

Родина Крушельницьких. Сидять зліва направо: Володимира, Тарас, Марія, Лариса (донька Івана), Антін. Стоять: Остап, Галина (дружина Івана), Іван, Наталя (дружина Богдана), Богдан. Фото з книги Лариси Крушельницької “Рубали ліс…” (Львів, 2001)

Був у житті Антона Крушельницького і період політичної кар’єри. В розпал Першої світової війни його обрали бургомістром Городенки. В жовтні 1918-го він став членом Української Національної Ради – західноукраїнської конституанти, яка проголосила створення ЗУНР. У квітні-липні 1919-го працював міністром народної освіти УНР в уряді Бориса Мартоса, потім деякий час – членом ради того ж міністерства. У жовтні 1919-го на чолі педагогічної місії УНР виїхав до Відня з метою організації друкування підручників для національної школи. На це український уряд, попри тяжке військово-політичне становище, виділив близько 1 мільйона австрійських крон.

Лише у 1920-х роках Крушельницький повернувся до окупованої поляками Галичини. Як і багато інших українських інтелігентів того часу, він із симпатією поставився до більшовицької політики українізації та перейшов на прорадянські позиції. Ба більше, виступав пропагандистом та ідеологом радянізації у Східній Галичині. Встановив контакти з посольством СРСР у Польщі. Неодноразово виїжджав на відпочинок з усією родиною в товаристві радянського консула у Львові Юрія Лапчинського.

15 червня 1932 року польська поліція заарештувала Антона Крушельницького за прорадянську діяльність. Його ув’язнили у львівській тюрмі “Бригідки”. Після звільнення Крушельницький вирішив залишити Польщу і прийняв запрошення більшовицького уряду. 1934 року разом із родиною і майном виїхав зі Львова до Харкова. Оселився у знаменитому письменницькому будинку “Слово”, набув громадянство СРСР, отримав посаду в редакції “Української радянської енциклопедії”.

Ілюзії розвіялися за якихось півроку. 6 листопада 1934-го Антона Крушельницького заарештували енкаведисти. Тортурами з нього вибили свідчення про роботу на користь ОУН, засудили на 10 років таборів суворого режиму і заслали на Соловки. Згодом вирок переглянули, і страшного дня 3 листопада 1937 Крушельницького розстріляли в карельському урочищі Сандармох.

Владлен Мараєв. Чорний день української історії

Доля всієї родини склалася трагічно. Дружина Антона Крушельницького, Марія Степанівна – театральна акторка, письменниця і громадська діячка, – не витримала арешту своїх близьких і померла 28 серпня 1935 року в Харкові. Могила її знищена.

Найстарша з дітей подружжя, донька Володими́ра (1903 року народження) – лікар-дерматовенеролог, публіцист, громадсько-культурна діячка. Розстріляна 1937 року поблизу селища Токсово Ленінградської області.

Син Іван (1905 р. н.) – поет, перекладач, літературний критик, графік, мистецтвознавець. Розстріляний у грудні 1934 року в Києві разом з групою українських митців, серед яких були Григорій Косинка, Кость Буревій, Олекса Влизько, Дмитро Фальківський.

Син Богдан (1906 р. н.) – економіст і педагог, розстріляний разом із батьком і молодшим братом Остапом 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох.

Син Тарас (1908 р. н.) – письменник-сатирик, перекладач, скрипаль, активний діяч скаутської організації “Пласт”. Розстріляний у грудні 1934 року в Києві разом зі старшим братом Іваном.

Син Остап (1913 р. н.) – дослідник кіномистецтва і журналіст. Розстріляний 1937 року разом із батьком і старшим братом Богданом в урочищі Сандармох.

Характерно, що під жорна сталінських репресій потрапили навіть радянські консули у Львові. Григорій Радченко, який видав родині Крушельницьких візи на в’їзд до СРСР, був засуджений за сприяння “терористам, що їхали для організації терористичних актів над відповідальними керівниками Радянської влади”. Він помер на Колимі. А його попередника Юрія Лапчинського, з яким Крушельницькі мали дружні стосунки, їздили на відпочинок, вечеряли у львівських ресторанах, – розстріляли.