Владлен Мараєв. Історія: Брати Розумовські та осінь Гетьманщини

Палац Кирила Розумовського у Батурині. Фото з відкритих джерел

Брати Розумовські, з іменами яких нерозривно пов’язаний останній період історії української козацької державності, з’явилися на світ із різницею у 19 років: 28 березня 1709-го – старший, Олексій, 29 березня 1728-го – молодший, Кирило. Вони походили з родини реєстрового козака Григорія Розума з села Лемеші Київського полку (тепер це Козелецький район Чернігівщини).

В історії дуже часто велику роль відіграє Його Величність Випадок. Ось і тут: якби простий нікому не відомий козак Олексій Розум не мав гарного голосу і не співав у церковному хорі, якби його не помітили і не забрали до Петербургу, якби там на нього не звернула увагу майбутня цариця Єлизавета Петрівна і не зробила своїм коханцем – історія могла піти за іншим сценарієм. І козацька автономія закінчилася б набагато раніше. Не було б чергового відновлення гетьманства. Останнім гетьманом виявився б Данило Апостол. Можливо, вже б до середини XVIII століття ліквідували лівобережне козацтво. Але історія, як відомо, не має умовного способу.

XVIII століття – то час розквіту такого соціокультурного явища, як фаворитизм. Знамениті маркіза де Помпадур і графиня дю Баррі при дворі Людовика XV Французького, барон Георг фон Гьорц у Карла XII Шведського, граф Адам фон Мольтке у Фредеріка V Данського, численні фаворити і фаворитки російських імператорів й імператриць… До речі, фаворитизм був притаманний не тільки європейським монархіям. Наприклад, в китайській імперії Цін приблизно у той самий період необмеженим впливом при дворі користувався вельможа на ім’я Нюхулу Хешень, якого китайці досі вважають найбільш корупціонером у своїй історії. Тож випадок із Олексієм Розумом цілком вкладається у загальні тенденції часу. Коли після чергового брутального палацового перевороту владу захопила Єлизавета Петрівна, колишній козак Розум зробив карколомну кар’єру: став графом Розумовським, одним із найбагатших людей Російської імперії, генерал-фельдмаршалом, кавалером найвищого ордену Андрія Первозванного і, можливо, таємним чоловіком офіційно незаміжньої імператриці.

Звісно ж, Олексій Розумовський “підтягнув” за собою з Лемешів у Петербург всю родину. Його молодшого брата Кирила імператриця на власний розсуд одружила зі своєю троюрідною сестрою Катериною Наришкіною, за якою давали колосальний посаг – 44 тисячі кріпаків, цілий квартал у центрі Москви, низку селищ, 50 скринь із дорогоцінностями тощо. Єлизавета Петрівна шокувала весь вчений світ, призначивши 18-річного Кирила Президентом Петербурзької академії наук. На цій посаді він пробув майже 52 роки. Такий рекорд перебування на чолі провідної наукової установи країни перевершив тільки академік Борис Євгенович Патон. Цьогоріч 27 лютого минуло 55 років його керівництва Національною академією наук України.

Під впливом Олексія Розумовського імператриця Єлизавета відновила гетьманство на Лівобережжі (скасоване за 16 років до того Анною Іоаннівною) і фактично призначила на цю посаду Кирила. Навіть його формалізоване “обрання” на козацькій раді у Глухові відбулося заочно, без присутності самого кандидата. Та ставши гетьманом, Кирило Розумовський чимало зробив для України: дбав про розвиток торгівлі й промисловості, реформував козацьке військо, сприяв наукам і мистецтвам, навіть прагнув заснувати університет за західноєвропейським зразком у Батурині, повернути право дипломатичних відносин з іншими країнами і встановити в Гетьманщині спадкову монархію. Та ці задуми не відповідали планам російського уряду. Коли престол захопила Катерина ІІ, вона примусила Розумовського піти у відставку і в листопаді 1764 року остаточно скасувала гетьманство, а згодом знищила і всі залишки козацької автономії.

Втім, Розумовські зберегли за собою високе становище при дворі. Олексій помер 1771 року і був похований у Благовіщенській церкві Олександро-Невської лаври у Петербурзі (надгробок зберігся). Кирило, попри те, що не мав бойового досвіду, отримав чин генерал-фельдмаршала і велику пенсію, збудував для себе розкішний палац у Батурині у стилі класицизму (архітектор – шотландець Чарльз Камерон). Він пережив і Катерину ІІ, і Павла І, дожив до епохи наполеонівських війн і помер 1803 року в тому ж таки Батурині. Його поховання у Воскресенській церкві міста було пограбоване за радянської влади.

Всі діти Кирила Розумовського, які досягли дорослого віку, зробили блискучу кар’єру в царській Росії. Наприклад, Олексій Кирилович став міністром народної освіти, Петро Кирилович – обер-камергером двору, що відповідало армійському чину повного генерала, Андрій Кирилович – послом у Неаполі, Копенгагені, Стокгольмі і Відні, дійсним таємним радником 1-го класу, що відповідало армійському чину генерал-фельдмаршала. Та всі вони практично жодним чином вже не пов’язували себе з Україною.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter