Владлен Мараєв. Ірининська церква: таємниця забутої пам’ятки

Світлина 1910-х – 1920-х років. Завершується будівництво споруди по Володимирській, 33, нині це будівля Служби безпеки України. Фото: imgprx.livejournal.net
Світлина 1910-х – 1920-х років. Завершується будівництво споруди по Володимирській, 33, нині це будівля Служби безпеки України. Фото: imgprx.livejournal.net

Зараз про цю пам’ятку в історичному центрі столиці нагадує тільки назва вулиці – Ірининська. Тисячі киян і гостей міста щодня минають ріг Ірининської і Володимирської, проходять повз будівлю СБУ по Володимирській, 33, і навіть не здогадуються, що під ногами – залишки давньоруської церкви часів Ярослава Мудрого і так званого “Ірининського стовпа”, зруйнованого більшовицькою владою.

“Повість минулих літ” повідомляє, що 1037 року (дата умовна) великий князь київський Ярослав Мудрий звів монастир Святої Ірини, названий на честь небесної покровительки його дружини Інгігерди-Ірини. Вірогідно, 1240 року храм загинув під час монгольської навали. Понад чотири століття можна було спостерігати його руїни, аж поки їх не засипали землею під час розширення оборонних валів Старого міста.

Так могла виглядати церква на розі сучасних Володимирської та Ірининської вулиць. Фото: pslava.info
Так могла виглядати церква на розі сучасних Володимирської та Ірининської вулиць. Фото: pslava.info

1833 року київський археолог Кіндрат Лохвицький відкрив і дослідив залишки церкви, яку ототожнив з літописним монастирем Святої Ірини. Серед руїн було знайдено два мідні хрести, виготовлені грецькими майстрами, кілька плиток мозаїчною підлоги, п’ять листів свинцю із цвяхами, уламки дзвона і фігурних кам’яних плит (одна з них зображала сцену боротьби воїна з левом). Тоді ж поруч проклали вулицю, яка отримала назву Ірининська.

Михайло Сажин "Руїни Ірининського храму", акварельний малюнок 1846 року. Фото: mdch.kiev.ua
Михайло Сажин “Руїни Ірининського храму”, акварельний малюнок 1846 року. Фото: mdch.kiev.ua

Протягом 1840-х – 1850-х років залишки стін і фундаменти храму активно розбирали на будівельні матеріали. Восени 1850 року цар Микола І під час візиту до Києва наказав обгородити рештки Ірининської церкви, а над збереженим вівтарем встановити покрівлю з хрестом. Так у 1852–1853 роках постав Ірининський пам’ятник, або ж Ірининський стовп. За різними даними, це був або автентичний фрагмент одного зі стовпів храму, або ж знайдену храмову цеглу просто виклали у вигляді чотирикутного стовпа. Споруду увінчали невеликою банею з хрестом та обгородили художньої чавунною огорожею.

Ірининський стовп

Розташовувався на проїжджій частині Володимирської вулиці, ближче до тротуару і повороту на Ірининську. Проте він нікому не заважав. Коли 1895 року Володимирською вулицею пускали трамвай, колії спеціально проклали у такий спосіб, щоб оминути стовп (це добре видно на деяких фото). Ірининський пам’ятник вважався одним з найбільш оригінальних і романтичних у Києві, його дбайливо доглядали, показували всім туристам, фотографували й видавали листівки з його зображенням.

Все змінилося зі встановленням більшовицької влади та розгортанням антирелігійної кампанії. Хоча 1927 року Ірининський стовп потрапив на облік наркомату освіти УСРР як “пам’ятка республіканського значення”, дні його були полічені. Руйнування пам’ятки почали в ніч з 26 на 27 березня 1932 року і завершили пізно ввечері 28 березня. Формальним приводом до знесення стало буцімто “створення перешкод для вуличного руху”.

Михайло Орест – молодший брат поета-неокласика Миколи Зерова – згадував: “Знесений був цей пам’ятник по особистому розпорядженню Рижкова, предсідника Київського Горсовєта. Затверджене Архітектурно-плануючим управлінням предложення Київського археолога й мистецтвознавця професора Іполита Моргилевського – зрізати пілон спеціяльними пилами й поставити його в дворі Св. Софії – було тим самим [безцеремонно] зіґноровано”.

Світлина 1910-х – 1920-х років. Завершується будівництво споруди по Володимирській, 33, нині це будівля Служби безпеки України. Фото: imgprx.livejournal.net
Світлина 1910-х – 1920-х років. Завершується будівництво споруди по Володимирській, 33, нині це будівля Служби безпеки України. Фото: imgprx.livejournal.net

Свідки події, київські історики Василь Базилевич і Костянтин Антипович писали: “Не дивлячись на висновки Інспектури охорони пам’яток культури та Всеукраїнс[ького] археолог[ічного] комітету, таємно від цих установ, під прикриттям ночі з 26 на 27 березня 1932 року пам’ятку ХІ ст. було варварськи зруйновано й уламки її перевезено та в безладді покидано в садибі Софійського собору. Під час розборки не було переведено ніяких засобів наукової фіксації та досліду й таким чином цінна пам’ятка матеріальної культури часів феодалізму цілком загинула для науки. Руйнація пам’ятки енергійним темпом продовжувалася й вночі на 28 березня. На деякий час її було припинено міліцією, згідно наказу прокуратури, але потім [руйнація] знову продовжувалася до повного знищення пам’ятки. Під час робіт в ніч на 28 березня було знайдено давнє поховання чи частину його, але й воно було зруйноване без наукового досліду…”.

Місце, де розташовувався Ірининський стовп, швидко вкрили бруківкою. Нині від пам’ятки залишився тільки невеликий уламок, який зберігається у фондах Національного заповідника “Софія Київська”.

Чи справді це Ірининська церква?

Однак до наших днів справжньою таємницею залишається істинна назва церкви часів Київської Русі, що стояла на тому місці. Чи справді це була Ірининська церква, як вважав Кіндрат Лохвицький у далекому 1833 році?

На думку багатьох дослідників (Максима Берлинського, Євгенія Болховітінова, Михайла Каргера, Павла Раппопорта, Віталія Козюби), справжня Ірининська церква містилася у трьохстах метрах звідти, на розі теперішніх Стрілецької вулиці й Георгіївського провулку. Якщо коли-небудь вдасться остаточно довести, що це правда, то виявиться, що Ірининська вулиця та Ірининський стовп отримали свої назви помилково. А давньоруська пам’ятка, яку тривалий час вважали Ірининською церквою, могла насправді бути або церквою Успіння Богородиці, або Святих апостолів Петра і Павла, або храмом Андріївського (Янчиного) монастиря, або ж безіменним храмом на княжому Ярославовому дворі. Причому, якщо це виявиться храм Андріївського (Янчиного) монастиря, то саме тут знаходилася перша в Київській Русі жіноча школа і саме це місце є усипальницею великого князя київського Ярополка Володимировича (1132–1139), сина Мономаха.

Минуле Києва приховує ще дуже багато таємниць.