Голодомор як прояв національного і класового терору

Владлен Мараєв. Голодомор як прояв національного і класового терору. Фото: REUTERS

Голодомор 1932 – 1933 років був спланованим геноцидом проти українського народу, організованим кремлівською владою, а також її поплічниками в самій Україні. Крім того, це був ще й класовий терор, який держава “диктатури пролетаріату” здійснювала проти селянства з його, кажучи словами Ульянова-Леніна, “дрібнобуржуазною психологією власництва”.

Шляхом терору голодом Йосип Сталін (Джугашвілі) та його оточення прагнули остаточно подолати опір українського селянства радянському режимові й створити ситуацію, в якій український народ вже ніколи б не мріяв про вихід з СРСР та створення власної незалежної держави. Масові селянські повстання і заворушення проти політики колективізації (тільки у 1930 – 1932 роках в Україні їх відбулося понад 5 тисяч!), а також бурхливе національне відродження у роки українізації справді налякали кремлівських тиранів.

Головною безпосередньою причиною голоду стали хлібозаготівлі, які не припинялися. У 1932 році Україна не виконала план хлібозаготівель. Для вилучення хліба в Україну прибула спеціальна комісія ЦК ВКП(б) на чолі з головою Раднаркому СРСР В’ячеславом Молотовим (Скрябіним). До організації Голодомору в Україні були безпосередньо причетні секретар ЦК ВКП(б) Лазар Каганович, генеральний секретар ЦК КП(б)У Станіслав Косіор, голова Раднаркому УСРР Влас Чубар та інші вищі керівники. Уповноважений ЦК ВКП(б) Павло Постишев очолив компанію репресій проти тих комуністів, які вилучали недостатню кількість хліба у селян. До виконання плану хлібозаготівлі окремі адміністративно-територіальні одиниці України заносилися на “чорну дошку”. До республіки припинили постачання товарів, вилучали продовольчі й посівні фонди. Це спричинило масову голодну смерть.

7 серпня 1932 року було прийнято так званий “закон про п’ять колосків”. За крадіжку колгоспного й кооперативного майна передбачався розстріл із конфіскацією майна або позбавлення волі строком не менше 10 років із конфіскацією.

Читайте також. Владлен Мараєв. “Закон про п’ять колосків” і початок терору 

На початку 1933 року в Україні фактично не залишалося запасів продовольства. Дії партійного керівництва прирекли мільйони людей на повільну мученицьку смерть. Голодомор охопив також інші зернові райони СРСР, такі як Поволжя, Кубань, Північний Кавказ, Казахстан.

Але найжахливіших масштабів Голодомор набув саме в Україні, де загинули, за сучасними підрахунками, 3,9 мільйонів осіб. Люди вмирали цілими селами, живі не мали змоги ховати померлих. Часто зустрічалися випадки людоїдства і трупоїдства. Водночас на сусідніх залізничних станціях під збройною охороною знаходилися тисячі пудів зерна, призначеного для вивозу за кордон для підтримання там “позитивного іміджу” Радянського Союзу.

Трагічні події Голодомору покрила завіса мовчання. Цього разу, на відміну від 1921 – 1923 років, було заборонено будь-яку допомогу з боку міжнародної та радянської громадськості. Уражені голодом райони оточували внутрішні війська, що завертали тих, хто намагався дістатися міста.

Проте на Заході журналістські повідомлення про Голодомор в Україні з’явилися вже навесні-влітку 1933 року – зокрема, у США та нацистській Німеччині. Уряд УНР в еміграції звернувся з протестом до Ліги Націй. Українські діаспоряни організовували маніфестації у США і Канаді, щоб привернути увагу до трагедії своєї Батьківщини. 19-річний член Організації українських націоналістів Микола Лемик здійснив символічний акт помсти за Голодомор – у жовтні 1933 року застрелив секретаря консульства СРСР у Львові Олексія Майлова.

Але тільки 13 грудня 1985 року, за президентства Рональда Рейгана, Конгрес США створив спеціальну комісію з дослідження фактів голоду в Україні, виконавчим директором якої був Джеймс Мейс. У Радянському Союзі вперше про “голод” побіжно згадав перший секретар ЦК КПУ Володимир Щербицький 25 грудня 1987 року у доповіді, присвяченій 70-річчю утворення УРСР. Ймовірно, це визнання відбулося з огляду на очікуване оголошення результатів роботи американської комісії. До того в СРСР можна було говорити не про “голод” і не про “Голодомор”, а про “тимчасові продовольчі труднощі”.

Проте в самій Україні до визнання Голодомору геноцидом дійшли тільки на 16-му році незалежності. 28 листопада 2006 року Верховна Рада України ухвалила закон № 376-V “Про Голодомор 1932 – 1933 років в Україні”, який трактує ці події як геноцид українського народу. Жодного голосу за закон не дали депутати-комуністи, а зі 175 присутніх депутатів від Партії регіонів “за” проголосували тільки двоє – Тарас Чорновіл і Ганна Герман.

Станом на сьогодні Голодомор 1932 – 1933 років офіційно визнали геноцидом такі країни: Австралія, Ватикан, Грузія, Еквадор, Естонія, Канада, Колумбія, Латвія, Литва, Мексика, Парагвай, Перу, Польща, Португалія, Угорщина, а також 7 північних штатів США – Вашингтон, Орегон, Вісконсин, Іллінойс, Пенсильванія, Нью-Джерсі і Нью-Йорк. Ще низка країн засудили Голодомор як акт винищення людства – це Андорра, Аргентина, Бразилія, Іспанія, Італія, Словаччина, Чехія, Чилі. Сучасна Росія не визнає факт ані геноциду, ані Голодомору, і продовжує називати ці події “голодом на Украине”.

Указом Президента України Віктора Ющенка від 21 травня 2007 року № 431/2007, в Україні запроваджено День пам’яті жертв голодоморів, який відзначається щороку у четверту суботу листопада. 2017 року він припадає на 25 листопада. О 14.30 біля Меморіалу жертв Голодомору в Києві починаються національні пам’ятні заходи. О 16.00 оголошується загальнонаціональна хвилина мовчання.