29  серпня – річниця народження головного ідеолога українського націоналізму Дмитра Івановича Донцова. Він з’явився на світ 1883 року у Приазов’ї, в Мелітополі. Батько й дід виховували сина в українському дусі. Як згадував пізніше сам Донцов: “Українця з мене зробили: Гоголь, Шевченко, Куліш і Стороженко, яких я знаю з того часу, як навчився читати, цебто від 6 років життя (батько мав їх в бібліотеці)”.

Таврію, де промайнуло дитинство, Донцов називав “нашою Америкою, етнографічною мішаниною з українців, поляків, жидів, болгарів, німців, греків, турків і росіян”. Але водночас цілковито заперечував російські впливи на формування своєї особистості. Навіть маючи, здавалося б, російське прізвище. 1907 року він закінчив юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету. Але здобування вищої освіти в столиці царської Росії тільки зміцнило його українські погляди. Багато часу Дмитро проводив у бібліотеці за читанням українських наукових книжок з Галичини, долучився до лав Української соціал-демократичної робітничої партії. Втім, вважав УСДРП не надто послідовною у національному питанні, конфліктував із її лідерами і невдовзі вийшов із партії.

Фото, зроблене російськими жандармами під час арешту 1907 року (istpravda.com.ua)

Переживши два арешти за свою проукраїнську діяльність, Донцов виїхав до Австро-Угорщини, де навчався на юридичних факультетах Віденського і Львівського університетів. Він отримав справді блискучу освіту, вільно володів кількома іноземними мовами – англійською, німецькою, італійською, польською, російською.

Цікаво, що постать Донцова, його статті та публічні виступи ще у 1913-1914 роках привернули увагу і неабияк занепокоїли більшовицького лідера Володимира Ульянова (Леніна). Він називав Донцова “націоналістичним міщанином” і “проповідником українського сепаратизму”. А лідер російських кадетів Павло Мілюков на засіданні Державної думи імперії якось сказав про Донцова: “Бійтеся його! Якщо ви будете продовжувати вашу політику, Донцови будуть числитися не одиницями і не десятками, а сотнями, тисячами, мільйонами”.

Острах російських політиків справді можна зрозуміти. Вже від початку 1910-х років у публікаціях Дмитра Донцова чітко вимальовується ідея відокремлення України від Росії. Вже тоді він мав неабиякий авторитет серед молоді. Зокрема, спілкування з Донцовим справило значний вплив на формування світогляду Євгена Коновальця, майбутнього засновника і лідера ОУН.

Після початку Першої світової війни Донцов очолив Союз визволення України у Львові, але дуже скоро залишив його через тиск з боку австро-угорської влади. 1918 року виїхав до Києва й очолив Українську телеграфічну агенцію (попередник сучасного “Укрінформу”) при уряді Гетьмана Павла Скоропадського. Під час роботи в столиці України писав щоденник, який наразі є цінним джерелом з історії Гетьманату. На його сторінках знаходимо й цікавий епізод про зустріч із керівником більшовицької делегації Дмитром Мануїльським. Той запитав: “Донцов, Ви ж порядна людина, чому Ви не є большевиком?” – “Якраз тому, Мануїльський”, – відповів Донцов.

Дмитро Донцов і Олена Теліга. 1930-ті роки (gazeta.ua)

У міжвоєнний час Дмитро Донцов мешкав переважно у Львові, що тоді був під владою Польщі. Редагував низку українських журналів (зокрема, дуже популярний “Літературно-науковий вістник”), публікувався в іноземній пресі. Біографи вказують, що у цей період, імовірно, мав роман із Оленою Телігою. Хоча він був одружений, а вона – заміжня, та обидві творчі натури, схоже, не були “однолюбами”. До того ж, ні подружжя Теліг, ні подружжя Донцових не мали дітей.

1926 року з-під пера Дмитра Донцова вийшла програмна праця “Націоналізм”. За визнанням історика і політика Івана Кедрина, вона зробила автора “насправжнім духовим диктатором галицької молоді”. Донцов стверджував, що нація є абсолютною цінністю, а незалежність держави – найвищою метою. До цієї мети народ має вести його еліта. Всі політичні партії і класи мають забути чвари і об’єднати свої зусилля. Керувати відродженою державою повинен лідер із необмеженими повноваженнями, але із відчуттям відповідальності за долю всього народу. Такі ідеї цілком відповідали духові часу. Як відомо, після Першої світової війни у багатьох країнах Європи відбувся “правий поворот”, із ухилом до націоналізму і вождизму. І лише Друга світова війна продемонструвала, до яких трагічних наслідків можуть призвести подібні ідеї, якщо довести їх до абсолютного фанатизму.

Концепцію Дмитра Донцова прийняла на озброєння Організація українських націоналістів, створена Євгеном Коновальцем 1929 року. Переживши сумний досвід поразки визвольних змагань 1917-1921 років, оунівці були переконані, що за незалежність України слід боротися радикальнішими методами. Але у серпні 1943 року ОУН(Б) фактично відмежувалася від ідей Донцова, вважаючи їх надміру авторитарними. Замість гасла “Україна – понад усе!” на перші позиції було висунуто гасла “свобода народам – свобода людині!” і “кожному народу – власну самостійну державу!”.

Дмитро Донцов (esu.com.ua)

Друга світова війна змусила Донцова назавжди полишити Україну. Він оселився в канадському Монреалі, викладав українську літературу у місцевому університеті, друкувався у періодичних виданнях, але залишався осторонь активної політики. Помер на 90-му році життя 30 березня 1973 року. Похований на українському цвинтарі Святого Андрія у Саут-Баунд-Брук (штат Нью-Джерсі, США).

Інтелектуальна спадщина Дмитра Донцова є вельми багатогранною, але досі залишається у нас маловідомою. Як справедливо зауважив Сергій Квіт у монографії “Дмитро Донцов: ідеологічний портрет”, радянська пропаганда зробила з Донцова справжнього “монстра”. Під впливом цих установок і тепер залишається чимало людей, які бодай колись чули це прізвище. Звичайно, не всі ідеї Донцова є прийнятними для сучасності. Та принаймні одну із них він наполегливо доводив протягом цілого свого життя: на всіх етапах історії головним ворогом України, основною перепоною до її незалежності та найбільшою загрозою для її існування є російський імперіалізм. Байдуже, яких форм він набирає – російського царизму, білогвардійщини чи більшовизму. Тому й писав: “Мусимо викохати в собі душу, яка б могла успішно протиставитися душі Івана IV, яка переживає в Росії свою безнастанну реінкарнацію”…

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram