Владлен Мараєв. До 70-річчя початку операції “Вісла”

Польські солдати Корпусу внутрішньої безпеки виселяють українців (1947 рік). Фото з відкритих джерел

28 квітня виповнюється 70 років від трагічної події – початку операції “Вісла”, в рамках якої уряд Польської Народної Республіки здійснив етнічну чистку, що полягала у примусовому виселенні українців з їхніх етнічних земель на території у північно-західній Польщі та на територію УРСР.

Ще у 1944 році між урядами Радянської України і Польщі було підписано “Угоду про взаємний обмін населенням у прикордонних районах”. Це перше виселення українців з тих земель, що належали Польщі (Лемківщина, Надсяння, Підляшшя, Холмщина), мало бути винятково добровільним, але проводилося найчастіше примусово та із застосуванням військової сили.

Переселення і масові репресивні акції польського уряду щодо українського цивільного населення викликали рішучу протидію Української повстанської армії та підпілля ОУН. За цих умов польська комуністична влада за погодженням із Радянським Союзом вирішила повністю виселити українське населення з його етнічних земель і розпорошити українську національну меншину у Польщі.

Приводом до початку операції стала загибель 28 березня 1947 року в районі села Яблоньки (на перетині регіонів Лемківщини і Бойківщини) заступника міністра оборони Польщі генерала Кароля Сверчевського. Як стверджували польські власті, це відбулося внаслідок збройного нападу відділів УПА. Цього ж дня на засіданні політбюро Польської Робітничої Партії вирішено депортувати українське населення на терени воєводств, отриманих після Другої світової війни зі складу Німеччини – Вроцлавське, Гданське, Зеленогірське, Кошалінське, Ольштинське, Познанське і Щецінське.

28 квітня 1947 року о 4-й годині ранку шість польських дивізій (близько 17 тисяч чоловік) та відділи органів польської служби безпеки оточили території, на яких компактно проживало українське населення. Водночас, відділи НКВС і чехословацької армії заблокували східні і південні кордони Польщі. Операція проводилася під безпосереднім керівництвом міністра оборони Польщи маршала Міхала Жимерського та генерала Стефана Моссора.

Станом на 31 липня 1947 року, за польськими даними, було переселено 140 575 осіб, ув’язнено в концентраційному таборі Явожно 3800 осіб, убито 655 чоловік, заарештовано 1466 членів українського націоналістичного руху Опору. Намагаючись прискорити асиміляцію переселенців, органи влади допускали переїзд в одну місцевість не більше 3-4 українських родин. До кінця 1947 року на місця, звідки було депортоване українське населення, вже встигли переселити близько 14 тисяч поляків. Урядовим декретом від 27 серпня 1949 року українців позбавили права на господарства, з яких вони були виселені, і на залишене там нерухоме майно.

Один із виселених українців згадував про ті страшні часи: “Батька – як українського патріота, активіста – заарештували… Заступилися за тата багаті сільські поляки, місцева інтелігенція. Завдяки їм батька відпустили. Потім він розповідав, як у поліції уночі його били дошками – задля задоволення. Одного дня до нас на подвір’я прийшли солдати і наказали всім за кілька годин зібрати речі й виїжджати. Ми зоставили велику господарку. Мали аж п’ять корів, незліченну кількість кролів, які я доглядав. Усе лишили…”.

Тільки із розпадом так званого “соціалістичного табору”, 1990 року Сенат Республіки Польща засудив проведення операції “Вісла”, а у 2002 році Президент Польщі Олександр Кваснєвський висловив співчуття з приводу виконання цієї акції.

Згадуючи сьогодні про операцію “Вісла”, слід пам’ятати і про іншу подію, на яку, на жаль, звертають набагато менше уваги. Мова йде про операцію “Захід”, також здійснену 1947 року. Вона стала своєрідним аналогом “Вісли”, тільки здійсненим вже радянським режимом. Головним завданням також було послабити український визвольний рух на Західній Україні, позбавити УПА і ОУН народної підтримки. 10 вересня 1947 року Рада Міністрів СРСР ухвалила указ “Про виселення із західних областей УРСР до областей: Карагандинської, Архангельської, Вологодської, Кемеровської, Кіровської, Молотовської, Свердловської, Тюменської, Челябінської та Читинської членів родин “оунівців” і активних бандитів, заарештованих та вбитих у боях”. Лише протягом однієї доби 21 жовтня 1947 року виселили 26 644 родини, загалом 76 192 особи: 35 152 жінки, 22 174 дитини і 18 866 чоловіків. Майно виселених передали колгоспам. На нових місцях на виселених українців зазвичай чекала каторжна праця, незнайомі умови, тяжки клімат, тавро “зрадників” і бандерівців”…