Владлен Мараєв. 100 років незалежності

Українська поштівка 1917 року (twitter.com)

22 січня – одна з найбільш важливих дат в історії українського народу. Цього року вона набуває особливого значення. Адже ми святкуємо День Соборності України й водночас – сторіччя від проголошення незалежності Української Народної Республіки, першої української держави у XX столітті.

Питання про остаточний розрив державних зв’язків із Росією актуалізувалося на початку 1918 року. Основною причиною стало розгортання збройного конфлікту між УНР і більшовиками. Справді, як далі можна було залишатися у складі держави, яка вже більше місяця здійснювала проти України збройну агресію?

Крім того, на часі було питання про укладення миру УНР з Центральними державами (Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною, Болгарією) та вихід із Першої світової війни. Німецькі дипломати акцентували на обов’язковій умові для підписання мирного договору – проголошенні повної незалежності УНР. Український уряд відчував, що без цієї угоди та без подальшої підтримки Центральних держав відбити більшовицьку агресію не вдасться.

Голова уряду УНР Володимир Винниченко, зима 1917-1918 років (кадр кінохроніки)

Незалежність (в термінології того часу – самостійність) УНР було проголошено Четвертим Універсалом Української Центральної Ради. Насправді його ухвалили не 22-го, а в ніч на 25 січня 1918 року, на засіданні Малої Ради в добре знаній будівлі по Володимирській, 57, що нині відома як Київський міський будинок учителя.

Будинок Української Центральної Ради, Київ, зима 1917-1918 років (кадр кінохроніки)

Однак датували Універсал 22-м січня з тієї причини, що саме того дня мали розпочати роботу Українські Установчі Збори. Через обставини воєнного часу вони так і не змогли зібратися. Тому керівники Центральної Ради взяли на себе відповідальність за один із найбільш доленосних кроків в історії країни.

Четвертий Універсал Української Центральної Ради (archivelviv.gov.ua)

“Однині Українська Народня Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, Вільною Суверенною Державою Українського Народу. Зо всіма сусідніми державами як то: Росія, Польша, Австрія, Руминія, Туреччина та инші, ми хочемо жити в згоді і приязні, але ні одна з них не може втручатися в життя Самостійної Української Республіки, – власть у ній буде належати тільки Народові України”, – стверджувалося в Універсалі. (Збережено стиль та орфографію оригіналу).

Документ закликав українців до збройного захисту Батьківщини від загарбників: “До так званих большовиків, та инших напасників, що нищать та руйнують наш Край, приписуємо Правительству Української Народньої Республіки твердо і рішуче взятись до боротьби з ними, а всіх громадян нашої Республіки закликаємо не жалуючи життя боронити добробут і свободу. Наша Народня Українська Держава повинна бути вичищена од насланних з Петрограду насильників”.

Українська поштівка 1917-1918 років (twitter.com)

Водночас, ідеали соціальної революції настільки домінували серед переважної більшості політиків УНР, що навіть в умовах війни з більшовиками вони задекларували такі плани на майбутнє: “Роспустити армію зовсім. Потім, замість постійної армії, завести народню миліцію, щоб військо наше служило охороною робочого народу, а не бажанням пануючих верств”.

Михайло Грушевський перед будинком Української Центральної Ради, зима 1917-1918 років (кадр кінохроніки)

Та й власне незалежність УНР ще не сприймалася як доконаний факт. Укладачі Універсалу висловили сподівання, що за кілька тижнів все-таки почнуть роботу Українські Установчі Збори (“найвищий господар і впорядчик Землі нашої”), і цей орган вирішуватиме справу “про федеративний звязок з народніми республіками бувшої Россійскої держави”.

За прийняття Універсалу проголосували 39 присутніх членів Малої Ради – українці й один поляк. Ще десятеро утрималися або голосували проти. Це були депутати від російських меншовиків, есерів і єврейських партій.

Отже, документ затвердили. Оскільки Українські Установчі Збори так ніколи й не зібралися, постанова Четвертого Універсалу про незалежність України перегляду не зазнала (федеративну грамоту Гетьмана Павла Скоропадського винесемо за дужки – це була лише декларація про наміри).

Українська поштівка 1917 року (twitter.com)

Маловідомий факт: 24 січня 1919 року уряд УНР прийняв закон про встановлення щорічного святкування 22 січня Дня Самостійності України – на честь прийняття Четвертого Універсалу. До першої річниці самостійності приурочили об’єднання УНР і ЗУНР (“Акт Злуки”), завдяки чому 22 січня маємо також День Соборності України.

Постає риторичне запитання: чому ми не святкуємо День Незалежності України 22-го (чи 25-го, якщо бути точним) січня?

Для прикладу, Естонія, Латвія і Грузія також мали свої незалежні держави, а потім були включені до складу СРСР. Так от, Естонія офіційно святкуватиме 100-річчя своєї Незалежності 24 лютого 2018 року, Грузія – 26 травня 2018-го, Латвія – 18 листопада 2018-го. Також цього року на державному рівні святкуватимуть 100-річчя відновлення або проголошення своєї державності Литва (16 лютого), Азербайджан (28 травня) і Вірменія (28 травня). Зате Україна в серпні на весь світ заявить, що “нашій молодій державі” виповнюється всього 27 років… Не дивно, що й досі маса людей щиро вважають, буцімто України не було до 1991-го.

За всіма законами логіки, 22 січня маємо святкувати День Незалежності й Соборності України, а 24 серпня – День Відновлення Незалежності України.