Вірко народився 21 жовтня 1938 року в Радехові, тоді місто входило до складу Польщі (нині Львівська область). Він був єдиним сином в родині Петра та Лідії Балей. Малому ще не було й року, як Гітлер вдерся до Польщі й розпочалася Друга світова війна. Родину переселили до Словаччини, пізніше вони замешкали в Мюнхені. Із 1947 до 1949-го жили в таборі для переселенців у Регенсбурзі (Німеччина).

Змалку Вірко любив музику. Він ще не вмів ходити, а вже зачувши по радіо пісню, в такт махав рученятами. Мабуть, це передалося від батька, який свого часу співав у церковному хорі. Коли Вірку було дев’ять, він почув оперу “Мадам Батерфляй”, яка вразила у самісіньке серце. Мати зі свого боку зробила все можливе, щоб син здобув музичну освіту. Першим вчителем став Роман Савицький, львівський піаніст, який також перебував у таборі. Якось туди завітала капела бандуристів, і хлопчина почув баладу про полководця УНР Василя Тютюнника. І знову мелодія захопила все єство, навічно врізалася в пам’ять.

У 1949 році Балеї емігрували до Сполучених Штатів. Вірко хотів грати, але свого інструменту не мав, тому щодня ходив до сусіда й там по пів години займався музикою. Зрештою в 1952 році, батьки придбали на аукціоні фортепіано для сина. Систематичне заняття музикою почалося з 13 років. А в 16 він вже мріяв зіграти Третій концерт Бетховена.

За океаном Вірко продовжив здобувати освіту й у 1962 році закінчив консерваторію в Лос-Анджелесі (нині Каліфорнійський інститут мистецтв). Навчався у найкращих педагогів, зокрема в професора Ро Боріса.

Із 1963 року Балей кілька років прослужив в американській армії оркестровим музикантом. По завершенню служби став викладачем Каліфорнійського інституту мистецтв. Пізніше перейшов до Університету штату Невада в Лас-Вегасі.

У 1971 році Вірко заснував фестиваль сучасної музики, сам диригував камерний ансамбль, потім міський оркестр. Із цим оркестром Балей їздив по Штатах. Репертуар був різноманітним, від класики до модерну й авангардизму ХХ століття. Також він виконував твори київських композиторів, зокрема Лятошинського, Скорика, Грабовського та Сильвестрова.

Вперше Вірко відвідав Батьківщину в 1974 році. Він ніколи не забував свого коріння, досконало знав історію, культуру, вільно володів рідною мовою. Під час свого візиту до Києва Балей щодня зустрічався з молодими музикантами, слухав їхні композиції. Побував у Львові, де познайомився з львівським композитором Анджеєм Нікодимовичем, музикознавицею та провідною викладачкою консерваторії Стефанією Павлишин та легендарним Миколою Колесою. У Харкові заприятелював із Валентином Бібіком. Його авангардна музика захопила Балея. За його сприяння твори Бібіка зазвучали на теренах США. Починаючи з 1986 року Вірко часто приїжджав до України.

Із 1970-х років переважна більшість виконань української музики в США – це результат наполегливої праці Балея і поширення ним правдивої інформації про Україну та її культуру. Під впливом Вірка піаніст і диригент Джоел Закс з ансамблем Continuum 11 квітня 1987 року виступив із українською програмою, де звучали твори Леоніда Грабовського, Льва Колодуба, Валентина Сильвестрова. Концерти відбувалися в престижних американських холах під назвою “Нові українці”. Балей зазначав:

“Ці виступи свідчили про те, що Україна має життєво важливу музичну культуру, що зростає”.

Балей також співпрацював із видатним українським режисером Юрієм Іллєнком. Двоє митців створили два фільми “Лебедине озеро. Зона” (1990) і “Молитва за гетьмана Мазепу” (2001/2010). До першої стрічки Вірко не лише написав музику, а й був продюсером проєкту, сценарій створив Сергій Параджанов. Ця стрічка здобула премію ФІПРЕССІ (спеціальна кінематографічна нагорода, мета якої – розвиток кіномистецтва та заохочування нового й молодого кіна) у Каннах. Щодо фільму про Мазепу, Вірко, який створив музичний супровід стрічки, зазначив:

“Фільм незвичайний, складний, приголомшливий, покликаний не розважати, а провокувати співпереживання, болючі рефлексії над драматичними екзистенційними дилемами українського буття <…> це не історичне полотно та не кіноілюстрація періоду з минулого України”.

Однак не всі творчі задуми вдалося втілити в життя. З Іллєнком ще планували поставити оперу Балея “Голод” під режисурою Юрія Герасимовича. Але робота зупинилася на підготовчому етапі.

Вірко Балей є автором численних музичних композицій. У його творчому доробку опера, симфонії, інструментальні концерти, камерні твори, етюди, думи, пісні тощо.

Вірко Балей – науковий співробітник Центру Петра Яцика в Українському науково-дослідному інституті в Гарварді, заслужений професор музики, композитор-резидент та співдиректор щорічної композиторської конференції NEON в Університеті Невади (Лас-Вегас). Він отримав премію “Греммі” 2007 року як співпродюсер звукозапису TNC Recordings та престижну музичну премію 2008 року від Американської академії мистецтв і літератури. Мотиваційна частина нагородження звучала так:

“Висококультурний поліглот-інтелектуал, блискучий піаніст, динамічний і досвідчений диригент українського походження Вірко Балей складає музику, яка надзвичайно експансивна жестами, елегантна та вишукана до деталей і глибоко лірична. Це музика, яка палко “співає”, містить (як у його нещодавніх роботах) фольклорні елементи або знаходить вираження в універсальнішому модерному стилі, типовому для його ранніх творів. Це завжди особливий голос і глибоко відчута та гостро почута музика”.

Навесні 2013 року його головний твір опера “Голодомор” (“Червона земля. Голод”), яку Балей почав створювати ще 1985 року, двічі йшла у спеціальній камерній концертній версії в Лас-Вегасі та Нью-Йорку. У листопаді 2013-го її повторили в Національному театрі опери та балету в Києві, цього разу з оркестром.

Творчість Балея є зразком того, як митець стає амбасадором української культури в світі. Його музика може спонукати до нових творчих відкриттів у царині українського мистецтва.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram