Що для мене бути викладачем? Уже 11 років, як моя доля пов’язана із цією загадковою професією. Чому загадковою? Та тому, що вдалося лише доторкнутися до вершини айсбергу, хоча й вона була непростим випробуванням.
І, оскільки маю справу з економістами, істориками, юристами, філологами, застосую формулу з економіки для власного опису “вищої освіти” – це синергія людей, праці та капіталу.
Для мене “люди” – це викладачі, студенти, методисти, асистенти, чиновники і т.д. Але зупинюся на своїх колегах викладачах. Отож, цікавий та “якісний” викладач продукується із віри в себе, в свою креативність, в свою готовність ділитися, а не нав’язувати знання. Крім того, це – час, протягом якого він готується до своєї викладацької діяльності. І тут треба навчитися собі казати правду: далеко не усі хочуть, можуть і роблять це.
“Токсичне” лідерство викладача, створене рекламою купувати виключно його посібники, ставити високі рейтинги та писати позитивні відгуки, не сприятиме творенню думаючої та процвітаючої нації. Це – не лідерство служіння, а просте прислуговування. Ви скажете, що “хороші” викладачі завжди програють, а я скажу, що тут змагання на різних дистанціях: “токсичний” викладач біжить спринт, а “успішний” – долатиме цілі марафони.
“Праця” викладачів – це продукт конкуренції як внутрішньої, так і зовнішньої. Праця – це інтелектуальна власність, яку викладачам доводиться захищати, особливо в Україні. Наша держава не розвивається не тільки через корупцію, а й через недостатню компетенцію та відплив талановитих людей. І тут важливо, щоб викладач почував власну академічну свободу, яка й буде його самомотивувати.
І про “капітал”…Як викладач, що хоче розвиватися, я хочу мати можливість працювати в інноваційному дослідницькому просторі, оскільки це дасть змогу стати професіоналом і вибудовувати індивідуальну освітню траєкторію для кожного мого студента. Ми ж не можемо студентам нав’язувати стереотипи знань по шаблонах, представлених у посібниках і навчальних планах, адже маємо справу із живими людьми. Іноді не потрібно збирати реферати та заставляти писати курсові роботи, які створені через google-search та двома кнопками клавіатури: copy and paste. Краще нехай спробують проект зробити чи електронний додаток-програму створити, де навчатимуться навичкам як індивідуальної, так і командної роботи.
Мрію, що Україна створить достатню кількість дослідницьких центрів та університетів, де зможе працювати саме інтелектуальна еліта України. І для цього також потрібен шлях реформ. Про те, що реформа української школи розпочалася із підняття заробітної плати вчителям, гадаю, ви чули… А ось чи було таке ж підняття викладачам? Чесно кажучи, про це було сказано опосередковано. Питання – а чому? Відповідь – політично умотивоване рішення. І тут зовсім не про те, що вчителі мало вчилися, а викладачі – більше або навпаки. Питання в тому, що процеси підняття заробітної плати потрібно і тим, й іншим здійснювати одночасно і, разом з тим, краще комунікувати ці рішення громадянам. Побачимо, що нам нові Директорат з науки та Директорат з науки, інновацій, освіти та кадрів розповідатимуть.
І про інновації…Вони просто так не створюються. Їм потрібне підґрунтя: свобода точки зору, наявність таких точок зору та спільний пошук ідей. Інтелект та залученість ресурсів в інновації розпочинається із критичного мислення усіх учасників, адже знання – це те, що ми отримуємо на практиці, а все інше – інформація.
З Днем знань!
