Вікторія Вдовиченко: Сходи у “вище” освітнє небо

Вікторія Вдовиченко: Сходи у "вище" освітнє небо. Фото studix.eu

Що для мене бути викладачем? Уже 11 років, як моя доля пов’язана із цією загадковою професією. Чому загадковою? Та тому, що вдалося лише доторкнутися до вершини айсбергу, хоча й вона була непростим випробуванням.

І, оскільки маю справу з економістами, істориками, юристами, філологами, застосую формулу з економіки для власного опису “вищої освіти” – це синергія людей, праці та капіталу.

Для мене “люди” – це викладачі, студенти, методисти, асистенти, чиновники і т.д. Але зупинюся на своїх колегах викладачах. Отож, цікавий та “якісний” викладач продукується із віри в себе, в свою креативність, в свою готовність ділитися, а не нав’язувати знання. Крім того, це – час, протягом якого він готується до своєї викладацької діяльності. І тут треба навчитися собі казати правду: далеко не усі хочуть, можуть і роблять це.

“Токсичне” лідерство викладача, створене рекламою купувати виключно його посібники, ставити високі рейтинги та писати позитивні відгуки, не сприятиме творенню думаючої та процвітаючої нації. Це – не лідерство служіння, а просте прислуговування. Ви скажете, що “хороші” викладачі завжди програють, а я скажу, що тут змагання на різних дистанціях: “токсичний” викладач біжить спринт, а “успішний” – долатиме цілі марафони.

“Праця” викладачів – це продукт конкуренції як внутрішньої, так і зовнішньої. Праця – це інтелектуальна власність, яку викладачам доводиться захищати, особливо в Україні. Наша держава не розвивається не тільки через корупцію, а й через недостатню компетенцію та відплив талановитих людей. І тут важливо, щоб викладач почував власну академічну свободу, яка й буде його самомотивувати.

І про “капітал”…Як викладач, що хоче розвиватися, я хочу мати можливість працювати в інноваційному дослідницькому просторі, оскільки це дасть змогу стати професіоналом і вибудовувати індивідуальну освітню траєкторію для кожного мого студента. Ми ж не можемо студентам нав’язувати стереотипи знань по шаблонах, представлених у посібниках і навчальних планах, адже маємо справу із живими людьми. Іноді не потрібно збирати реферати та заставляти писати курсові роботи, які створені через google-search та двома кнопками клавіатури: copy and paste. Краще нехай спробують проект зробити чи електронний додаток-програму створити, де навчатимуться навичкам як індивідуальної, так і командної роботи.

Мрію, що Україна створить достатню кількість дослідницьких центрів та університетів, де зможе працювати саме інтелектуальна еліта України. І для цього також потрібен шлях реформ. Про те, що реформа української школи розпочалася із підняття заробітної плати вчителям, гадаю, ви чули… А ось чи було таке ж підняття викладачам? Чесно кажучи, про це було сказано опосередковано. Питання – а чому? Відповідь – політично умотивоване рішення. І тут зовсім не про те, що вчителі мало вчилися, а викладачі – більше або навпаки. Питання в тому, що процеси підняття заробітної плати потрібно і тим, й іншим здійснювати одночасно і, разом з тим, краще комунікувати ці рішення громадянам. Побачимо, що нам нові Директорат з науки та Директорат з науки, інновацій, освіти та кадрів розповідатимуть.

І про інновації…Вони просто так не створюються. Їм потрібне підґрунтя: свобода точки зору, наявність таких точок зору та спільний пошук ідей. Інтелект та залученість ресурсів в інновації розпочинається із критичного мислення усіх учасників, адже знання – це те, що ми отримуємо на практиці, а все інше – інформація.

З Днем знань!