Вікторія Вдовиченко. “Бій із тінню”, або Про безпеку й оборону в ЄС

Вікторія Вдовиченко. "Бій із тінню", або Про безпеку й оборону в ЄС. Фото: AFP/Frederick Florin

Якщо говорити про інновації та електронну демократію, то спадає на думку лише одна країна – Естонія. Проте, не тільки це зробило її відомою в ЄС у перші вересневі дні 2017 року.

Протягом 6-9 вересня Таллінн став іще й безпековою столицею ЄС. Тут відбулися неформальні зустрічі міністрів оборони країн-членів ЄС, стратегічні кібер-навчання “EU Cybrid 2017”, щорічна балтійська конференція з безпеки, а також міжпарламентська конференція з питань спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС. Мікс чотири в одному, але кожна із цих ініціатив говорить про одне – як стримувати та протидіяти Росії.

Конференційний формат заходів в Естонії – це своєрідне визначення координат у європейському просторі безпеки або перефразовуючи назву однієї з конференцій – “вихід із тіні”. Цікаво, що виходом із “тіні”, гадаю, малося на увазі певне прозріння, що стосується загрози “зі Сходу” в державах-членах ЄС. Європейці більш наочно починають розуміти агресивні наміри Кремля не тільки щодо України. Особливо “гаряче” стає із наближенням навчань “Запад-2017”, які Росія планує розпочати вже наступного тижня у Білорусі.

Дебати щодо європейської безпеки та оборони пришвидшились із виробленням численних ініціатив держав-членів ЄС та самих інституцій ЄС починаючи з 2016 року. І тут важливо підкреслити, що ЄС й досі прагне передусім зрозуміти нелінійну логіку Кремля, коли здійснення впливу на “серця та душі” європейців підриває їх зсередини, коли кампанії із пропаганди з екранів телефонів більш дієві аніж тактична зброя. І тут у європейців постають запитання: наскільки можна довіряти країнам-партнерам і хто є такими партнерами.

Хочу зазначити, що сфера оборони є надзвичайно чутливою уже для внесення змін на національному рівні держав-членів, оскільки пов’язана із питанням національного суверенітету. І тому, оборонна співпраця на рівні ЄС – це, хоч і міжурядова, але, водночас, добровільна кооперація урядів.

Нагадаю, що у 2016 році ЄС здійснив вагомі кроки, що спрямовані на підвищення ролі ЄС з питань безпеки та оборони та перетворення підходів, зазначених у Глобальній стратегії безпеки ЄС, у практичні дії. Сюди відносимо положення Лісабонського договору, що стосуються постійної структурної співпраці (так званий PESCO), створення щорічного координаційного плану дій з питань безпеки (CARD), Плану дій з питань безпеки ЄС та Європейський оборонний фонд.

А тепер спробую пояснити такі наміри європейців. Із заяв Федеріки Могеріні, зроблених під час усіх офіційних заходів ЄС в Естонії, такі механізми Європейського Союзу, зокрема PESCO та Європейський оборонний фонд, будуть запущені до кінця 2017 року іще за головування Естонської Республіки. Тобто, попри критику створення “європейської армії”, ЄС заявляє про досягнення вищого ступеня зобов’язань його держав-членів перед самими собою. Враховуючи, що середовище безпеки в ЄС і в світі змінилося, кожна країна повинна взяти на себе більшу відповідальність за захист безпеки Європи. Крім того, сюди відносимо і питання довіри та технічних спроможностей держав, прихованих за бюрократичними відписками та фінансовими обґрунтуваннями. Проте, звісно, що це – чіткий сигнал відновлення військових потуг ЄС та іще тіснішої співпраці із НАТО.

ЄС демонструє наочно, що посилює співпрацю із НАТО, представивши спільну декларацію, яку підписали ЄС та НАТО в 2016 році. Не забуваймо, що поглиблення співпраці між ЄС та НАТО відбуватиметься у семи сферах: боротьба з гібридними загрозами; оперативне співробітництво, включно із морською безпекою; кібербезпека та оборона; оборонні можливості; оборонна промисловість та наукові дослідження; спільні навчання і зміцнення потенціалу оборони та безпеки.

Ось якраз про гібридні загрози та кібербезпеку йшлося найбільше цього разу в Естонії. Під час проведення зустрічі міністрів держав-членів ЄС, було навіть програно 2-годинний сценарій, коли вирішення технічних кібер-питань потребувало прийняття від учасників стратегічних рішень. Це були перші кібер-навчання міністрів оборони ЄС, коли як приклад, була взята кризова ситуація кібер-атаки на структури самого Європейського Союзу. І тут якраз вимагалося вироблення політичного рішення чи рішень, які має прийняти ЄС у разі виникнення подібної ситуації, адже віртуальний світ та загрози з нього не мають кордонів. Для місія спостерігача EU Cybrid 2017 до Таллінна прибув і Генеральний секретар НАТО Йєнс Столтенберг.

“Важливо, щоб нові ініціативи ЄС у сфері політики безпеки та оборони сприяли до збільшення війського потенціалу держав членів”, – заявив міністр оборони Естонії Юрі Луйк. На мою думку, у такий спосіб ЄС хоче отримати зобов’язання від своїх держав-членів щодо готовності витрачати на оборону ЄС, а також надавати фінансування для здійснення досліджень у цій сфері. Іще на початку цього року, Європейська комісія заявила, що має амбітний план проведення спільних досліджень у сфері оборони на суму 500 млн. євро щорічно, а також готова до співфінансування (до 20%) спільних дослідницьких проектів з безпеки та оборони.

ЄС також оперує й іншими діючими механізмами у сфері оборони, такі як Pooling and Sharing (“об’єднуватися та ділитися”), що є близьким до принципу “розумної оборони” НАТО, коли країни діляться власними підходами у забезпеченні військових спроможностей; Європейське оборонне агентство; програма технічного оснащення та озброєння.

Водночас зазначу, що існує питання політичної волі держав-членів використовувати наявні та нові інструменти у сфері оборони. І якщо бути більш прагматичним, то наразі європейським політикам треба все більше переконувати своїх виборців в тому, що ЄС потребує більших витрат на оборону: відомі 2% ВВП для оборонних витрат для держав-членів ЄС, що співпадають із %ВВП для витрат держав-членів НАТО.

Говорилося в Естонії і про ефективність витрат на оборону. Йшлося про шляхи фінансування спільних закупівель та інвестицій в у цей сектор. Зрозуміло, що розвиток спільних можливостей ЄС є важливим, але він ніяк не замінить важливості витрат на національну оборону держав-членів. Крім того, постає питання – де існує та межа європейської співпраці з питань оборони, щоб задовольнити “апетит” ЄС і водночас не обмежуватися виключно засобами “важкої сили” та воєнних потуг.

І знову повертаюся до ключових повідомлень, озвучених в Естонії. В ЄС є чітке розуміння, що велика кількість військ розгорнутих Росією на східному кордоні країн НАТО та ЄС, а також характер військ, озброєння що використовуватиметься під час навчань “Запад 2017”, говорять, що країна-агресор протреновує наступальні операції проти країн-членів НАТО та ЄС. Ці навчання визначають, що повернення до співпраці із Росією “as usual” не є можливим. Як в ЄС, так і в НАТО для цього уже доволі достатньо доказів, а часу для зволікання із рішеннями – надто мало.