В історію української музики Віктор Степанович Косенко увійшов насамперед як майстер ліричних творів. Його вокальна, камерна та симфонічна творчість наповнена романтичними інтонаціями слов’янської музики й народної пісні. Косенко глибоко вивчав народні пісні. А в пору професійної зрілості працював над великою серією обробок і гармонізацій народних мелодій. Автор намагався максимально точно та рельєфно передати образний зміст народної пісні та її соціальний підтекст.

Майбутній композитор народився 23 листопада 1896 року. Дитинство і юність промайнули у Варшаві. Уже в п’ятилітньому віці хлопчина самотужки й вільно підбирав мелодії на фортепіано. Абсолютний музичний слух, геніальна пам’ять допомагали малому не тільки награвати знайому музику, а й імпровізувати. Такий талант йому передався від мами. Музичні вечори були невід’ємною частиною життя Косенків. Тут Віктор знайомився з Шопеном, Мендельсоном, Чайковським. Але окрім класичної музики, часто співали українських пісень. Народний фольклор запав у саме серце хлоп’яти, і він проніс цю любов крізь життя.

Через те, що батьки мріяли про військову кар’єру сина, професійно займатися музикою Віктор почав досить пізно. Хоча й тут просто щасливий випадок допоміг перемінити родинні настрої:

”Сестра Марія надто ревниво ставилася до свого репертуару, і тому, коли мала йти кудись, то свої ноти замикала. І ось, повертаючись якось додому, вона почула, що з відчиненого вікна її кімнати линуть звуки бетховенської сонати, яку вона саме готувала для консерваторії. Обурена, вбігла в кімнату, маючи намір суворо вичитати порушникові, але… зупинилася вражена: за роялем сидів дев’ятирічний Вітя і без нот – на слух ­– грав бетховенську Патетичну сонату, сповзаючи зі стільця тоді, коли, на його думку, потрібно було натискати на педалі”

Перші уроки він брав у приватного вчителя, далі наставником став професор Варшавської консерваторії Михайловський. Він зумів прищепити учневі любов і до польської музики.

Читайте також: Засновникові польської опери – 200 років

Водночас Віктор навчався у Варшавській гімназії, але й тут він знайшов прихильників музики й організував із ними аматорський оркестр. Вони грали на балалайках, адаптуючи під ці інструменти класичні твори й народні пісні. Згодом юнак вирішив остаточно віддатися музиці й закинув військову кар’єру.

Наприкінці травня 1914-го Віктор закінчив кадетський корпус, і готувався вступати до Варшавської консерваторії. Але почалася Перша світова війна, і родина Косенків повернулася на Батьківщину.

Продовжувати заняття музикою довелося в Петроградській консерваторії. Тут юнак сформувався не лише як музикант, але і як творча людина. Він часто відвідував Маріїнку, особливо його захоплювала революційна музика. Свої перші твори він написав під впливом тих буремних часів.

По завершенню консерваторії у 1918 році повертається до родини в Житомир, займається педагогікою – вчить дітей грати на фортепіано, викладає музичні дисципліни в Житомирському музичному училищі (у 1938 році присвоєне ім’я В. С. Косенка). Окрім викладання бере участь у концертах, виступає зі скрипалями, віолончелістами, які з гастролями відвідують Житомир.

Його блискуча гра заворожує слухачів, а перший сольний концерт завершується оплесками стоячи. Згодом Віктор згуртував навколо себе ансамбль і вокальний квартет, створив камерне тріо, яке набуло популярності поза межами міста. А ще пише музичні твори, створює понад 20 романсів, сонати, етюди, пише музику до вистав.

Цей період сформував творчий стиль митця. Роботи, створені з 1919 до 1924 років, виражають усі романтичні почуття, навіяні коханням до дружини. Він присвятив їй мазурки, ноктюрни, менует, колискові, романси. Свою ж любов і повагу до матері митець перелив у романси й присвятив їй декілька творів.

У 1922 році відбувся перший сольний концерт піаніста, потім їздив виступати до Москви, його фортепіанні твори почали публікувати. Незабаром Віктор отримав пропозицію вирушити на гастролі зі співачкою Оксаною Колодуб. У такому творчому дуеті вони відвідали Харків, Київ, Дніпропетровськ (нині Дніапро), Луганськ та інші українські міста

Починаючи з 1929 року Косенко оселився в Києві. На запрошення Київського музично-драматичного інституту імені Миколи Лисенка стає до викладацької праці.

У київський період митець почав творити в нових жанрах. Його “Героїчна увертюра”, яку композитор створив для симфонічного оркестру, увійшла до золотої скарбниці української музики. У цей час Віктор обробляє низку українських пісень, які згодом будуть укладені у збірку. Одна з них – “Заслужський хліб добрий”– увійшла до збірки оброблених композитором українських пісень для голосу та фортепіано. Вона ж послужила основою для створення дитячої п’єси “Українська народна пісня”. Її сумна мелодія, відповідна трагічному змісту про гіркий хліб кріпака, немов представляє собою контраст минулого справжньому.

А ще в цей період він починає писати твори для дітей. Автор зазначав:

“Я старанно вивчив музичну літературу для дітей, яка була створена раніше. Багато хороших п’єс для дітей написали композитори Шуман, Чайковський та інші видатні музиканти. Викладаючи чимало років по класу фортепіано, я хотів створити таку збірку художніх п’єс, які готували б юних піаністів з технічного боку і давали би їм навички гри на фортепіано послідовно у всіх тональностях, а головне, мені хотілося, щоб ви вчилися на таких п’єсах, які відображають наше нове життя, тож до збірки увійшли такі п’єси, як марші, народні пісні, танці та інші”.

Створений у 1936 році альбом “24 дитячі п’єси для фортепіано” став визначною подією не лише у творчості композитора, а й в усій фортепіанній літературі для дітей того часу. Збірка і тепер є однією з найулюбленіших серед маленьких музикантів.

Але хвороба не дає митцю працювати на повну силу. Попри біль Віктор поспішає завершити оперу “Марина” за Тарасом Шевченком, дописати дитячу збірку пісень. Але смерть нагло обірвала життя композитора на 42-му році життя, це сталося 3 жовтня 1938 року. Похований на Байковому цвинтарі.

З 2001 року Національною Спілкою композиторів України та Міністерством культури і туризму заснована Премія імені В. С. Косенка, яка щорічно вручається композиторам за видатні досягнення в галузі музичної творчості для дітей та юнацтва.

Про безсмертя митця дуже гарно написав Володимир Сосюра у вірші, присвяченому композитору і музиканту Віктору Степановичу Косенкові:

Від нас пішов ти в морок ночі,
Де ні гудків, ні шуму трав,
Навік твої погасли очі,
Акорд останній одлунав,
Та хай загине мить скорботи,
Не треба суму в наші дні!
Вони живуть в серцях народу –
Твої мелодії ясні.
Летять у даль шляхи залізні.
Ні, ти живий, між нами ти,
Того, хто все віддав Вітчизні,
Не може смерть перемогти

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram