Українець Віктор Чукарін – один з найтитулованіших радянських гімнастів. За кар’єру він виграв 11 медалей (сім із них золоті) на Олімпійських іграх, тричі ставав абсолютним чемпіоном світу. П’ять років Віктор міцно стояв на п’єдесталі найсильніших спортсменів планети. Пізніше він виховав чимало майстрів спорту, проте жоден учень не зумів перевершити свого вчителя. Щоб досягти таких вершин, Віктору довелося пройти пекло 17 німецьких концтаборів.

Віктор народився 9 листопада 1921 року в селі Красноармійське (нині Хрещатицьке село Новоазовського району Донецької області). Невдовзі родина замешкала в Маріуполі. Змалку хлопець займався спортом – плавання, футбол, веслування. Проте в школі тренер Віталій Попович заохотив учня до спортивної гімнастики. По закінченню школи Віктор вступив до Маріупольського металургійного технікуму, де продовжив займатися гімнастикою. Згодом Чукарін перевівся до Київського технікуму фізкультури. У 19 років він уже отримав титул чемпіона України й здобув звання майстра спорту СРСР. Проте ці спортивні досягнення були затьмарені трагічними подіями. За три роки до цього, влада репресувала батька Віктора. Причиною став лист до румунських родичів, у якому чоловік просив допомогти харчами.

Перед молодим спортсменом відкривалися можливості нових спортивних досягнень, але на заваді стала німецько-радянська війна. Чукарін пішов добровольцем. Спочатку захищав Київ, потім воював під Полтавою. Саме там він отримав тяжке поранення, контузію і потрапив у німецький полон.

Три з половиною років провів Віктор у концтаборах. Полонених перевозили з одного табору до іншого, загалом Чукарін побував у 17 в’язницях. Він бачив як німці влаштовували масові вбивства, сотні вмирали самі не в змозі витримати тортур. Чукаріну вдалося вижити. І не просто вижити, а й перейняти деякий гімнастичний досвід. До війни найкращими атлетами були саме німці. У деяких таборах наглядачі практикували складні гімнастичні вправи, українець бачив це і запам’ятовував. У душі він вірив, що ще повернеться до спорту.

Наприкінці війни полонених разом із Віктором зігнали на заміновану баржу і відправили в море. На щастя їх помітили англійці та врятували бранців, до того як плавуча в’язниця вибухнула. Чукарін повернувся додому. Виснажений настільки, що мати впізнала сина лише по дитячому рубцю, вага колишнього атлета була менш як сорок кілограмів.

Після війни Віктор вступив до Львівського інституту фізкультури. Знайомі були шоковані – Чукарін серйозно вирішив повернутися у великий спорт. Щоденне тренування, правильне харчування і поступово тіло почало набирати форму. 1946 року, на першому повоєнному чемпіонаті зі спортивної гімнастики СРСР, Віктор здобув 12 місце. За рік, у тому ж самому турнірі, став п’ятим. У 1948-му Чукарін став чемпіоном у вправах на брусах. Це була найулюбленіша вправа спортсмена, тут він відточував кожен рух. За це отримав прізвисько – Брусевич. За рік Віктор став абсолютним чемпіоном, ще двічі поспіль виборював це звання.

Тепер у Чукаріна нова мета – перемога на Олімпійських іграх. Це була Олімпіада 1952 року, яка відбувалася у Гельсінкі. Віктору 30 років, а для нього, як і для інших радянських спортсменів, це перша Олімпіада. Чукарін здивував усіх – чотири золота та два срібла. Того ж року німецьке видання визнало українця Найкращим гімнастом світу, а в 1954-му на спортивних змаганнях ЧС у Римі став абсолютним чемпіоном світу.

1956 рік, літні Олімпійські ігри у Мельбурні (Австралія). Тут головними суперниками радянських гімнастів були японці. Вони вражали всіх своєю технікою. У командній першості перемогу здобула наша збірна СРСР. Але справжня драма була попереду. Чукарін найслабше володів вільними вправами, а його суперник Такасі Оно був вправним і в цій техніці. Щоб перемогти Віктору потрібно було отримати за вправи мінімум 9,55 бала. Доклавши максимум зусиль, українець здобув такі бажані оцінки, рівно 9,55. У підсумку Віктор обійшов японця. Той, здивований до потрясіння сказав лише одне: “У нього неможливо виграти”. У підсумку Віктор привіз із Мельбурна 5 медалей: три золота, срібло й бронзу.

Після тріумфу на Олімпійських іграх Чукарін завершив спортивну кар’єру. Віктор у 1963-му став доцентом катедри гімнастики, за чотири роки отримав суддівське звання міжнародної категорії. 1971 року його обрали завідувачем катедри гімнастики Львівського інституту фізичної культури. Він виховав понад двадцять майстрів спорту та чемпіона літніх Олімпійських ігор 1980 року Богдана Макуца.

Фото: Юлія Джабаєва/CC BY-SA 3.0

25 серпня 1984 року Віктор Чукарін відійшов у засвіти. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram