Віктор Чернишук. Режим нестачі тримає громадян у заручниках

Фото: Український інтерес/Олександр Бобровський

Якщо будь-кого з українців запитати, якого рівня розвитку він бажає своїй країні – як у Данії чи Швейцарії або ж як у Греції чи Південній Італії, – він радше обрав би перший варіант. Що ж, рівень життя і рівень зарплатні у невеликій Данії найвищий серед усіх держав ЄС. А про Швейцарію і казати годі, вона за індексом процвітання взагалі є світовим лідером.

Чи спроможна Україна досягти рівня скандинавів у галузях соціального захисту, привабливості ринку та надходження інвестицій, розвитку середнього і малого бізнесу, рівня безробіття і прогресу в освіті та втілення у повсякденне життя найсучасніших технологій? Тобто чи можливий стрибок із системи нестачі та зубожіння в суспільство процвітання і добробуту?

Відповідь на це шукає не одне покоління українців як всередині самої України, так і за її межами. Чесно кажучи, рішення лежить на поверхні. І давно. Для подібного стрибка треба створити певні умови. А перед тим – виявити причини, які призвели до гальмування прогресу.

Причина перша. Кучмізм. Це явище притаманне не тільки Україні, але тут воно набуло особливих національних рис. У підвалини сучасної України, незабаром після оголошення відновленої незалежності, було закладено не стандарти розвитку громадянського суспільства і ринкової економіки, а норми існування в умовах боротьби олігархічних кланів. Україна весь час залежала від функціонування так званих “олігархічних схем”. Звідси – уникнення від сплати податків або вагомої їх частини, використання трюків з офшорами. Як результат – поява тіньового сектору економіки й участь у ньому великої кількості громадян, хоча б як отримувачів винагород за роботу в так званих “конвертах”. Кучмізм несе у собі деградацію суспільства, робить із нього антинародну й антидержавну спільноту. Суспільство починає жити за непритаманними йому правилами гри “організації невільників”, на кшталт громад у в’язницях або закритих від суспільства товариств злочинців. Існування за “понятіями” – основа основ кучмізму. І режим втікача Януковича – яскравий приклад цього.

Причина друга. Менталітет скиглія з психологією жертви. На жаль, за останні двадцять років більшість громадян перетворилася на таких, що у всьому звинувачують владу. Така сама ментальність у населення Греції або півдня Італії. Натомість данці, норвежці, шведи або швейцарці дивляться на владу, лише як на інституцію, завдяки якій вони досягнуть ще більшого прогресу та добробуту. Вас часом не дивувало, що скандинави постійно висувають скарги до всіх і всього, що, на їхню думку, заважає розвиватися країні або їм особисто. Вони не звинувачують у цьому владу, як це звикли робити греки, українці, литовці, латвійці, іспанці чи італійці. Вони таким чином контролюють дію законів і лад у конкретному районі, кварталі або містечку.

Причина третя. Відсутність унікальної “торгової марки” під назвою “Україна”. Країна й українське суспільство спроможні запропонувати світові унікальні речі, які матимуть конкурентоспроможність і привабливість. Щойно ТМ Ukraine буде створено і запропоновано світові, не забариться і реакція. Країну буде затребувано.

Ви ніколи не замислювалися над тим, чому Північна Італія, наприклад, має низку брендів і пов’язані з ними унікальні пропозиції, а ось південь цієї держави вдовольняється лише своїми античними руїнами та сільськими фермами. В одних виготовляють “Феррарі”, венеціанське скло, високу моду, гірськолижні стандарти, побутову техніку та модернові туристичні технології. В інших скиглять із нестачі робочих місць, збитків від реалізації дешевої продукції, зубожіння та масової еміграції. Одна країна – два громадянські суспільства. Північна Італія ментально близька до скандинавів, а південь країни – до греків. Відповідальність проти утриманства.

Який шлях обере сучасна Україна? Чи вистачить у громадян мудрості та терпіння, працездатності й творчого підходу будувати державу власноруч? Або інерція кине населення під колеса олігархічного потягу, перетворить людей на жалюгідних заручників режиму нестачі та зубожіння, який вони толерують. Тут, власне, варто пам’ятати давнє українське прислів’я “Рабів до раю не пускають”.

І на останнє. Українська нація дуже смілива. Герої на Сході демонструють приклади великої відваги та патріотизму. Утім, є потреба в сміливих людях, які б діяли не тільки на війні, але й у буденному житті. Причому їх не вистачає скрізь – від місцевого рівня до державного. І навіть там, де справи пов’язані з іміджем країни, з її історичною спадщиною, яка, між іншим, може стати дороговказом до майбутнього процвітання і створення TM Ukraine. Крім того, треба примусити працювати на Україну не тільки обставини сучасного моменту, але й історію. Можна почати з додання до назви держави ім’я історичного попередника “Русь”, Ruthenia. І тим самим покласти край зазіханню сусідки на спадщину, яка їй не належить.