Віктор Чанов. Ввечері 8 лютого 2017 року український футбольний світ облетіла шокуюча звістка – після трьох тижнів перебування у комі перестало битися серце легендарного голкіпера донецького «Шахтаря», київського «Динамо» та збірної СРСР Віктора Вікторовича Чанова.
Чанов, напевно, один із небагатьох футболістів, у якого життя за межами футбольного поля продовжувалося і було не менш яскравим. Він любив життя і намагався досягти все більших висот. «Всьому свій час», – так казав Чанов про майбутню тренерську кар’єру. Віктор Вікторович не надто любив ділитися планами, радше виказував своїми діями.
Енергійний та життєрадісний
Енергійний та життєрадісний – так говорили про Віктора Чанова в команді. Двічі на тиждень він продовжував грати в футбол, але тільки у нападі. «Якщо ворота – то тільки вхідні, буду квитки відривати». Часто брав участь у турнірах серед ветеранів. Одним словом, був у формі.
Коли екс-партнер по команді Анатолій Дем’яненко став головним тренером у «Динамо», одразу заявив: «Тренувати воротарів буде Чанов». Віктор Вікторович погодився, хоча згодом зрозумів, що йому важкувато – не розумів він молоде покоління, яке одразу після свистка розбігалося по машинах. «Нас Лобановський вигнати не міг – кожен після тренування по 40 хвилин додатково відпрацьовував».
Одного разу він стояв на тренуванні поруч із Дем’яненком, а той вирішив перевірити, чи не втратив хист колишній футболіст: «Віть, а зараз можеш на 70 метрів точну передачу віддати?» – «Куди саме?» – «А он у той квадрат». Віктор Чанов з місця «поклав» м’яч у потрібну точку, а за спиною побачив натовп ошелешених «динамівців». «Тут я і побачив роззявлені роти. Вони так із розбігу не вдарять, як я з місця».
По-перше, людина, а потім вже футболіст
Після закінчення кар’єри колишній футболіст займався бізнесом, обіймав посаду Генерального директора і за сумісництвом співзасновника компанії. Про свою комерційну діяльність Чанов розказував неохоче. У нього часто запитували, чому він ходить без охоронців. «А навіщо? – запитував Віктор Вікторович. – Мені ховатися немає від кого. Влаштувати “показовий виступ”, щоб супроводжував джип з охороною – легко. Але для чого?». Таким простим він був і в житті, і на футбольному полі. Справді – «народний воротар СРСР». Людина-легенда, воротар-феномен: міг припуститися помилки, яка коштуватиме фіналу Кубка чемпіонів або першості у чемпіонаті Союзу, але витягував із воріт абсолютно мертві м’ячі. За це його просто обожнювали прихильники «Динамо» і ненавиділи суперники. Але до всього Чанов ставився з гумором і всі конфлікти намагався залишати на футбольному полі.
Віктор Чанов. Гумор і непоступливість
Епізод 1989 року, напевно, неодноразово згадувався екс-футболісту «Динамо». У Москві київське «Динамо» зустрічалося із запеклим ворогом – «Спартаком». Поєдинок принциповий та й чемпіонські перегони тривали: за два тури до кінця турніру кияни відставали від «народної команди» лише на чотири очки. Тому за позитивного результату у «біло-синіх» був шанс на чемпіонство. Інакше – золото б отримав «Спартак». Кияни просто не мали права подарувати таке свято «Спартаку» і його вболівальникам на переповнених «Лужниках». А «гладіаторам», навпаки, було важливо здобути «золото» на домашній арені, перед рідними фанатами, ще й перемогти кого – самих київських «динамівців».
На третій хвилині Бєланов відкрив рахунок і забезпечив свої команді спокій до 57-ої хвилини. Тоді рахунок зрівняв «спартаківець» Кузнєцов. Такий результат і залишився б, якби не втрутився арбітр – на останній хвилині зустрічі він призначив штрафний у ворота Віктора Чанова. До воріт – метрів 20, виконувати стандарт підійшов Валерій Шмаров і чудовим ударом поклав кулястого у дев’ятку воріт «Динамо». «Мені здавалось – щось довго лечу. У польоті бачу: вже ніяк м’яч не дістаю. Лиш чиркнув по ньому рукавицею», – згадував воротар. Так, на останній хвилині Віктор подарував «золото» запеклим суперникам. Звісно, Чанов звинувачував у цьому тільки себе.
Незабаром голкіпер зустрівся зі Шмаровим у збірній Союзу. «Ось тобі м’яч, ось та ж точка. Стінка непотрібна. Бий!».
«Динамо», збірна і Лобановський
Лобановський давно запрошував двадцяти трирічного Чанова в «Динамо», але Віктор дуже боявся, що не витримає конкуренції. «Якщо я запрошую, значить бачу тебе в команді», – запевняв Валерій Васильович. Гра Чанова настільки подобалась Метру, що він шість разів запрошував його до «Динамо». Вкотре Лобановський підійшов, тоді ще до голкіпера «Шахтаря», у Братиславі, де грала збірна. Віктор просив час на роздуми, і вже збирався йти. Коли з-за спини почув: «Все, час минув. Підписуй». Васильович простягнув власноруч написану заяву і цього разу Чанов уже не відмовив. Побоявся, що пропозиції більше не надійде. Відтоді й живе легенда про заяву, яку написав за Чанова Лобановський.
Геніальний тренер знав, на що спроможний Чанов, знав його непоступливість і його характер. Тому й вимагав відповідно. Одного разу голкіпер «Динамо» приїхав на базу з температурою під 39. «Ходити може? От хай і гуляє навколо поля», – відповів лікарям Васильович, а згодом випустив Чанова на гру. «А, вже 38? Я ж казав, що все нормально».
Одного разу під час гри отримав по голові від Протасова та знепритомнів. «Оговтався, бачу Лобановський мене змінювати не збирається. А, ну так, я ж живий». Як у Висоцького: «Єдина вагома причина, за якої артист може не з’явитися на сцені – смерть». Так і Віктор Чанов – виходив на поле і з температурою, і зі швами. Продовжував грати, втрачаючи свідомість.
Чанов vs Дасаєв
Лобановський довіряв Чанову як самому собі. Одного разу перед матчем у Тбілісі Васильович поскаржився, що нема кому грати на правому фланзі оборони. Віктор запропонував молодого Олега Лужного. Тренер дослухався поради, а перед виходом на поле сказав воротарю, що за результат гри відповідає він. Лужний сподівання виправдав, згодом став капітаном «Динамо», потім поїхав до Лондона грати за «Арсенал». «Я виписав Олегу путівку у життя. Він досі мене Батєю називає», – згадував колишній футболіст.
У збірній Чанову відверто не щастило. Захищати ворота першої команди Радянського Союзу ставили Дасаєва. Кажуть, за протекторатом Москви. Боротися з цим Віктор не міг. Відчував, що сильніший за Ріната. Сам Віктор Чанов розповідав, що Лобановський перед матчем збірної часто роздавав гравцям папірці, щоб ті писали свої варіанти стартових складів. «Я знав: 15 гравців за мене, троє – за Дасаєва», – злився Чанов. А на поле все одно виходив інший.
Після того, як Віктор прочитав у газеті про свою, нібито, травму, терпець увірвався. Почав страйкувати: на тренування ходив, але не передягався. З Лобановським не говорив, мовчав і той. Згодом Валерій Васильович відлетів до Кувейта, Чанов до Ізраїля – роз’їхались так і не поговоривши.
«У 1991-му у київському аеропорту хтось обережненько плескає за плече. Повертаюсь – Васильович! Теж у відпустку. «Досить, не злись». Це був максимум для Лобановського – прирівнюється до вибачень. Сказати «пробач» він не міг, тільки так: «З-забули», – пригадує Віктор Чанов.
Віктор Чанов. Сім’я
Народився майбутній гравець «Динамо» 21 липня 1959-го в Сталіно (нині – Донецьк) у родині, де міг виховатися тільки футболіст. Його тато грав у ЦДКА, теж воротар. До дисципліни привчив батько. Сам військовий, на війни служив у розвідці. За словами Віктора Вікторовича, його батько був чудовим воротарем: «Я іншого такого воротаря, як батько, не знаю – він легко рукою докидав до центру поля». Згадуючи батька, Чанов-молодший казав лише одне: «Я б і сам хотів піти так тихо і спокійно, як він».
От вже немає і самого Віктора, це важко усвідомити. Людина-легенда, яка назавжди залишиться у нашій пам’яті.
Фото: dynamo.kiev.ua
Олександр Шовковський: Все в моїх руках
Валерій Лобановський: Щоб перемагати, потрібно випереджати свій час
Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]
