Петро Іванович Холодний – художник, який зробив неоціненний внесок у розвиток українського мистецтва як талановитий живописець, художник-монументаліст і графік. Окрім того, митець був громадсько-політичним діячем, міністром народної освіти Української Народної Республіки (УНР), хіміком та педагогом. За радянських часів його ім’я майже ніхто не знав, воно було спеціально забуте, адже більшовики не могли допустити вивчення творчої спадщини “буржуазно-націоналістичного” митця. Тільки з 1990-х років починають з’являтися наукові праці, присвячені Петру Холодному.

Петро народився 18 грудня 1876 року в Переяславі. Свої творчі здібності він перейняв по материнській лінії Забіяків, в роду яких були художники й іконописці. Навчався спочатку в гімназії, водночас займався в рисувальній школі Мурашка, де отримав мистецьку освіту. У 1897-му вступив на природничий факультет Київського університету Святого Володимира (нині Червоний корпус Київського національного університету імені Тараса Шевченка), де вивчав математику та мінералогію. Але живопис не покинув, і продовжував відвідувати майстерню Мурашка, де вдосконалювався у мистецтві. Його дебют як художника відбувся в 1910 році, але без відома самого Петра – роботи були представлені на виставці українського мистецтва в Києві.

Згодом, разом із Миколою Біляшівським та Олександром Олесем ініціював створення “Організації українських пластиків”, брав участь у виставках. Тоді Холодний захопився українським мистецтвом, яке згодом перетворилося на візитівку художника – він поєднував українські народні традиції з іконографічним візантійським мистецтвом. Петро разом із Михайлом Бойчуком та Олексою Новаківським, став одним із засновників у тогочасному образотворчому мистецтві українського національного стилю, який отримав назву “неовізантинізму”. Найвідоміші полотна, написані в той період: “Дівчина і пава” (1915), “Івасик і відьма”, “Вітер”, “Катерина”, “Похмурий день”.

У період Української революції Холодний зробив політичну кар’єру: спочатку, за доби Центральної Ради, працював у секретарстві народної освіти, за Директорії УНР став товаришем (заступником) міністра освіти, а потім отримав і міністерський портфель.

У 1922-му Петро виїхав до Львова. Тут було створено чимало вітражів, настінних розписів. Одною з визначних робіт стала реставрація ікони Божої Матері Зарваницької. У той період Петро очолив Гурток діячів українського мистецтва – ГДУМ, який об’єднував художників, літераторів та архітекторів і проіснував до 1927-го.

За два роки Холодний розпочав монументальну працю – оздоблення ренесансної перлини Львова – Успенської церкви. Митець створив три вітражі: Матір Божа – Покрова, Архангел Михаїл і Архангел Гавриїл.

“Кожна з постатей розміщена в центрі вітражного полотна і подається у застиглій ієратичній позі. Композиції однофігурні, побудовані за декоративним принципом: ілюзії просторової глибини в них нема. Це й відрізняє їх від трьох інших вітражів П. Холодного, які згодом оздобили південну стіну в нефі церкви”, – писала мистецтвознавиця Ростислава Грималюк.

Окрім того, Петро створив чимало проєктів мальованих килимів (нині зберігаються в фонді музею імені Шептицького).

У 1928-му Холодний відвідав Париж, щоби зібрати матеріяли для майбутньої картини про вбивство Симона Петлюри. Художник робив замальовки з місця злочину в різні години доби, знайомився з результатами розслідування справи, розпитував людей. Але цей задум так і не було втілено.

Останні роки життя Холодний страждав на гіпертонію. “Не раз мусів припиняти роботу, бо почував зворот голови. Бувало годинами сидів на стільці, схиливши голову на стіл”.

7 січня 1930-го року Петро Холодний помер у Варшаві, куди приїхав на лікування. Поховали його в присутності численних представників української, польської, чеської, словацької інтелігенції на православному цвинтарі на вулиці Вольській. Кошти на цинкову труну (з огляду на те, що Петра Холодного планували перепоховати в Україні, коли це стане можливим) надали політичні емігранти, а також ректор Львівської богословської академії Йосиф Сліпий – майбутній митрополит Української греко-католицької церкви.

Освячення іконостасу митрополитом Шептицьким. Крайні ліворуч – Йосиф Сліпий і Петро Холодний

“Холодного, його напрочуд ріжносторонню натуру трудно вкласти в тісні рамці якогось фаху. В ньому було щось од тих майстрів раннього Відродження, ріжносторонності, багатству одарованости, широчині знання і інтересів та ріжноманітності праці на усяких ділянках духу людського, яким ми не перестаємо дивуватися й досі. Холодний для мене – вчений, педагог-творець, організатор, маляр, громадянин, борець за Україну, державний муж і найширше – чоловік”, – писав український публіцист та історик В’ячеслав Прокопович.

За рік у Львові відбулася ретроспективна виставка художника, на якій було представлено понад 350 робіт митця. У каталозі вступне слово написав Михайло Дараган.

Нині твори художника зберігаються у музеях Львова, Києва та в приватних колекціях. Чимало з робіт Петра Холодного визнані шедеврами українського вітражного мистецтва.

Син Петра Холодного – Петро Холодний-молодший, чоловік Наталі Лівицької-Холодної, також став художником. Він відіграв помітну роль в культурному житті української діаспори в США. Виконував мозаїки, розписи на релігійні теми, ікони в дусі неовізантінізму, графічні твори.

Микола Куліш: Вільними стати пора!

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram