Перший тур президентських виборів, що відбулися минулої неділі у Франції, так і не зміг виявити однозначного фаворита цих перегонів. Результати багато в чому стали підтвердженням останніх соціологічних опитувань, згідно з якими четверо основних кандидатів на посаду глави держави (Франсуа Фійон, Емануель Макрон, Марін Ле Пен і Жан-Люк Меланшон) набирали приблизно рівною мірою близько 20% голосів виборців.

Згідно ж із попередніми підсумками підрахунку голосів, лише з незначним відривом від інших кандидатів у другий тур президентських перегонів змогли пробитися незалежний кандидат ліберальний центрист Емануель Макрон із 23,75% голосів виборців і лідерка праворадикальної партії “Національний фронт” Марін Ле Пен із 21,53% голосів відповідно. Виходить, розрив у голосах між двома основними претендентами на вищу державну посаду у Франції вкрай незначний і загалом укладається у межі стандартної статистичної похибки, що здавалось би створює певний простір для інтриги щодо майбутнього протистояння двох кандидатів у другому турі президентських перегонів.

Однак, є вагомі підстави вважати, що переможець першого туру виборів – Емануель Макрон – зможе впевнено закріпити свій попередній переможний результат також і в другому турі виборів президента Франції, які заплановані вже на 7 травня. На це вказують також й останні результати опитування проведеного інститутом суспільної думки IPSOS, згідно з якими кандидат-центрист Макрон упевнено перемагає свою суперницю в другому турі Марін Ле Пен із результатом у 62% проти 38% голосів виборців.

З погляду на політико-ідеологічне позиціонування шанси на перемогу в помірного центриста Макрона видаються безумовно більш високими, ніж у його конкурентки, відомої своїми яскраво вираженими праворадикальними націоналістичними поглядами. Здебільшого, за винятком випадків явної поляризованості електорату, у кандидатів, що є близькими до умовного ідеологічного центру, шанси на перемогу є значно вищими, ніж у конкурентів із більш полярними (лівими або правими) радикальними політичними орієнтаціями. За цією логікою поміркований Макрон буде значно краще притягувати до себе широкий спектр поміркованих виборців одночасно як із лівого, так із правого електоральних флангів.

Окрім того, на користь Макрона має зіграти й звична для Франції політична традиція “республіканської єдності”, що передбачає об’єднання під час другого туру виборів різношерстого електорату на підтримку кандидата, який опонує праворадикальному кандидатові. Той факт, що двоє інших учасників цьогорічних президентських перегонів, які вибули з гри – кандидат від “республіканців” Франсуа Фійон та кандидат від Соціалістичної партії Бенуа Амон – уже висловили Емануелю Макрону свою підтримку та закликали своїх виборців підтримати кандидата-центриста в другому турі, може слугувати своєрідним непрямим підтвердженням збереження цієї сталої французької політичної традиції.

З огляду на те, що Фійон з Амоном набрали сумарно більше 25% голосів французьких виборців у першому турі, їхній політичний заклик до власних виборців може обіцяти хороші електоральні дивіденди Емануелю Макрону під час фінальних виборчих перегонів 7 травня, хоча й не гарантує стовідсоткового “перетікання” голосів в електоральну скарбничку останнього. Імовірно, радикальне ліве крило французьких виборців, що підтримувало в першому турі Жана-Люка Меланшона, також, найімовірніше, охоче мобілізується на підтримку Макрона, аби лише не допустити перемоги праворадикальної популістки Ле Пен.

Проти лідерки праворадикального “Національного фронту” Марін Ле Пен буде грати й гостре несприйняття її певними сегментами громадян із лівими й антифашистськими поглядами, мігрантів і неетнічних французів, багато з яких, зокрема, активно висловлювали своє невдоволення цією кандидаткою під час протестів у французькій столиці як напередодні, так і одразу після завершення першого туру президентських виборів. Публічний протест проти одного з кандидатів у президенти може деякою мірою впливати і на тих французьких громадян, які ще не встигли визначитися з вибором і/або схильні орієнтуватися на магістральні політичні настрої та вподобання у суспільстві. Присутній в громадській думці відчутний антирейтинг Марін Ле Пен може вплинути на остаточний вибір цього сегменту електорату явно не на користь останньої.

На вибір тих французів, які ще остаточно не визначилися зі своїм кандидатом у президенти, відчутний вплив можуть мати також і такі ситуативні та слабо передбачувані фактори як, наприклад, повторення в країні терористичних актів. Можливе повторення актів терору у Франції, зокрема, може посіяти страх та різко посилити ізоляціоністські антимігрантські настрої у французькому суспільстві, що, безумовно, лише зіграє на руку Ле Пен і певною мірою зміцнить її шанси на перемогу в другому турі президентських перегонів.

З огляду на помітне підвищення ставок ближче до другого туру президентських виборів у Франції цілком можна очікувати й загострення виборчих кампаній двох основних кандидатів проти досить “чистого” характеру політичного змагання в першому турі. Удаватися можуть не тільки до чорного піару й війни компроматів, але й до непрямого втручання у виборчий процес із боку сторонніх гравців, у чому сумнозвісний “досвід” має Росія. З огляду на існування деяких давно встановлених зв’язків між Ле Пен та Кремлем, не можна виключати того ж таки кіберутручання російських стратегів у перебіг французької виборчої кампанії з метою посприяти перемозі більш бажаної для них кандидатки. Щоправда, із досвіду втручання росіян в американську президентську кампанію 2016 року, можна говорити про абсолютну непрогнозованість політичних наслідків від таких дій. Усі вище окреслені чинники загалом здатні абсолютно непередбачуваним способом вплинути на кінцевий результат президентської виборчої кампанії у Франції.

Для України обрання президентом Франції проєвропейського кандидата з поміркованими ліберальними поглядами, безумовно, є значно бажанішим, ніж обрання праворадикальної Ле Пен із відвертими проросійськими поглядами та неприхованими фінансовими зв’язками з Кремлем. Принаймні, є вагомі підстави вважати, що Емануель Макрон багато в чому продовжить колишню політико-дипломатичну лінію Парижа на міжнародному рівні в контексті засудження російської агресії в Україні та втримання запроваджених Заходом антиросійських санкцій до повного виконання Мінських домовленостей. Франція, разом із Німеччиною, є одним з основних стовпів Європейського Союзу, і від позиції Парижа багато в чому буде залежати перспектива збереження європейської політики санкцій щодо Росії, як й імперативність європейської підтримки територіальної цілісності України. Важливо також відзначити, що майбутній президент Франції, якого оберуть уже за декілька тижнів, стане ще й наступником теперішнього президента Франсуа Олланда в переговорній групі “Нормандського формату” (Україна, Росія, Франція, Німеччина). Від узгодженості позицій Франції та Німеччині в цьому переговорному форматі значною мірою залежатиме ефективність дипломатичної лінії Заходу в контексті сприяння врегулюванню збройного конфлікту на Донбасі. У світлі окреслених вище обставин, остаточні результати інтригуючої президентської кампанії у Франції, очевидно, мають представляти далеко не останній інтерес для України.

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]