В’ячеслав Васильченко. “Повертай голоблі”, щоб не “облизати макогона”

В’ячеслав Васильченко. "Повертай голоблі", щоб не "облизати макогона". Ілюстрація: Український інтерес/Анастасія Туловська

Сьогодні розслідуємо не менш цікаву тему за попередні: хочемо зазирнути “за лаштунки” значень деяких архаїчних слів, що входять до фразеологізмів. Уже й самі фразеологізми – це практично суцільний детектив: щоб дізнатися, чому ми так говоримо, треба провести спеціальне розслідування. Таке розслідування, під час якого з’ясовується походження слова чи фразеологізму, називається “етимологічним” (“етимологія” – грец. ἔτυμον “правда, істина” і -λόγος “слово, наука”). Особливістю згаданих слів є те, що поза фразеологізмами нині вони практично не вживаються. Отже…

Повертати голоблі (“змінювати напрямок свого руху, рухатися в зворотному напрямку, вертатися; іти звідкись геть, покидати, залишати кого-, що-небудь; робити, діяти в певному напрямі”); запрягти в голоблі (“примусити кого-небудь підкоритися чиїйсь волі”). Голоблі – це “дві жердини, прикріплені кінцями до передньої частини воза, саней тощо, в які запрягають коня”.

Слово “ярмо” функціонує у багатьох фразеологізмах: запрягати / запрягти у ярмо (“поневолити, примусити працювати на себе”); ярмо на шию (“обтяжливі обов’язки, зайві ускладнення, клопіт”); накидати / накинути ярмо (“ставити кого-небудь у залежність, позбавляти волі, підкоряти своїй владі; поневолювати”); лізти в ярмо (“потрапляти в економічну залежність до когось”); підставляти / підставити шию в ярмо (“брати на себе чиїсь обов’язки”); сунути свою голову в ярмо (“добровільно брати на себе важкі обов’язки; покладати на себе обтяжливу справу”); скидати / скинути ярмо (“визволятися від залежності, здобувати волю”); тягти / тягнути ярмо (“працювати на когось; важко, безрадісно жити”); висунути шию з ярма (“звільнитися з-під чиєї-небудь залежності, з неволі”); у ярмі ходити (“тяжко працювати, зазнаючи утисків, гноблення від когось”); працювати як віл у ярмі (“дуже важко, надмірно”). Словом “ярмо” називали старовинну упряж для робочої рогатої худоби; така упряж в Україні використовувалась переважно для волів. Виготовлялось вона з дерев’яних брусків, що з’єднувались у вигляді рами, яку одягали на шию тварин і замикали занозами (“дерев’яна або металева палиця, яку вставляють у край ярма, щоб віл не випрягався”). Ярмо виступає символом покірності, залежності, неволі, рабства.

Брати / взяти в шори (“підкоряти кого-небудь своїй волі, примушувати коритися; приборкувати кого-небудь”); убрати в шори (“обдурити”). Слово “шори” – це назва ремінної кінської упряжі із “шлеєю” (“широка смуга, сплетена з мотузків або вирізана з ременю”) і “посторонками” (“міцний ремінь або мотузок”).

Облизати макогін / макогона / м’яло; поживитися, як пес макогоном – “зазнати невдачі”. Макогін – це “дерев’яний стрижень із потовщеним і заокругленим кінцем, яким розтирають у макітрі мак, пшоно, сіль”. Синонімом до слова “макогін” є “м’яло”. У Словнику Грінченка фразеологізми макогін облизати і гарбуза вхопити визначаються як синоніми, хоча пов’язуються з невдачею у сватанні. Макогін, як і гарбуз, у шлюбному обряді символізували відмову: на сватанні дівчина, не бажаючи виходити заміж за парубка, підносила йому гарбуза або макогона. Саме про такого невдаху й казали “ухопив гарбуза” або “облизав макогін”.

Лазити / нишпорити по підрах – (“настирливо, ретельно шукати що-небудь заховане (передусім у хаті, обійсті)”. Давнє слово “підра” (= “підря”) означає: “сінник, горище як приміщення для зберігання сіна; у множині – закутки, схованки, заповітні місця”).

Дутеля з’їсти – “померти”. “Дутелем” називали порожній горіх.

Кресати в жижку (“танцювати з запалом, п’яткою торкаючись литки другої ноги”); аж жижки трясуться / затряслися (“хто-небудь має сильне бажання до чогось; кого-небудь охоплює почуття страху перед кимось, чимось”); аж жижки сіпає (“хто-небудь має сильне бажання до чогось”). “Жижками” називають задній бік колін, підколінні сухожилки.

Варити кашу / квашу (“робити що-небудь, залагоджувати яку-небудь справу з кимсь; будувати свої міркування, ґрунтуючись на ненадійних, хибних відомостях або на вигадках; вигадувати щось”); показати, почому лікоть кваші (“довести свою здатність, спроможність і т. ін. у чому-небудь”). Подібну до густого киселю страву, яку виготовляли з гречаного або житнього борошна з солодом, називали “квашею”; переносно так зневажливо говорили про людину, що характеризувалася як нерішуча, квола, безхарактерна.

Бий тебе / його / їх коцюба (“уживається для вираження незадоволення, обурення”); на дві коцюби (“високо”); носа й коцюбою не дістати (“хто-небудь надмірно чваниться, пишається”). Слово “коцюба” має значення “знаряддя у вигляді насадженого на держак залізного прута з розплесканим загнутим кінцем для перемішування палива в печі й вигрібання з неї жару, попелу”.

Накрити мокрим рядном (“вилаяти кого-небудь, звичайно раптово, зненацька” або “гостро висловити своє незадоволення; піймати, захопити зненацька”). “Рядном” наші пращури називали старовинне простирадло (чи покривало), виготовлене з ряднини, що являла собою цупке домоткане полотно з конопляної або лляної пряжі.

Продатися за миску сочевиці (“погодитися робити що-небудь за дрібну вигоду, користь”). Сочевиця являє собою однорічну трав’янисту рослину родини бобових. Зерна цієї рослини вживались як продукт харчування здебільшого бідними людьми.

Батькова / батьківська стріха (“рідна домівка, родина, родинна опіка”); під стріхою (“в чиємусь домі, під чиєюсь опікою, наглядом”). Словом “стріха” колись називали як нижній край солом’яної покрівлі сільської хати, який звисав над стіною, так і саму таку покрівлю. Також це слово символізувало рідний дім.

Три чисниці до смерті / до віку (“хто-небудь дуже старий або безнадійно хворий і скоро помре; що-небудь дуже старе, зруйноване”). “Чисниця” – слово з професійного мовлення пряль (пряля – “жінка, яка пряде ручним способом на прядці”). Такі слова – “професіоналізми”. “Чисницею” називається десята частина (три нитки) “пасма” (пасмо: 10 чисниць по 3 нитки = 30 ниток). Як видно, “чисниця” є символом малої кількості.

Дурний / п’яний як чіп (“дуже сильно, великою мірою”); пити / напиватися як чіп (“дуже багато”). Чіп (чопок, чопець, чіпок, чопочок) являє собою конусоподібну дерев’яну пробку, якою закупорювали отвір у посудині (здебільшого у діжці); через своє давнє функціональне призначення (затикати передусім питну діжку) “чіп” став символом пиятики (сталий вислів ходити до чопа означає “пиячити”), а також нерозуму, який насамперед пов’язаний з надмірним уживання спиртного та запоями.

На мій погляд, такі розслідування (невеликі етимологізації), звернення до значення архаїчних складників фразеологізмів допомагає глибше їх зрозуміти, створює передумови для їхньої “близькості” до мовця, “впізнаваності” ним, робить “зручним” процес запам’ятовування, що сприятиме правильному використанню. Чого собі і вам бажаю.