“Фінансування робіт з планування території Автономної Республіки Крим, областей, районів, населених пунктів, районів у містах, кварталів, проведення містобудівного моніторингу, створення і ведення містобудівного кадастру відповідних територій здійснюється за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів або інших джерел, не заборонених законом. Фінансування робіт з розроблення необхідної проектної документації, планування та забудови окремих земельних ділянок, на яких їх власники або користувачі мають намір здійснити нове будівництво, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт об’єктів будівництва (далі – будівництво), та внесення відповідної інформації до містобудівного кадастру здійснюється за рахунок коштів таких осіб або інших джерел, не заборонених законом”.

Ці норми, які містяться у чинному Законі “Про регулювання містобудівної діяльності”, забезпечили повний тріумф великих грошей забудовників над здоровим глуздом, який найяскравіше проявився у великих українських містах: вони опинилися в оточенні все нових багатоповерхових житлових комплексів, а в їхні густонаселені центральні райони втискуються окремі житлові висотки.

Так звані спальні райони, що становлять більшу частину будь-якого міста, не живуть повноцінним життям ні вдень, ні вночі. У них гостро не вистачає “неспальних” об’єктів у пішохідній доступності. Насамперед, садків і шкіл, а також об’єктів торгівлі та сервісів.

Міське середовище – це не лише благоустрій дворів або вулиць, як це багато хто уявляє. Його комфортність визначається й функціональним призначенням територій і будинків. Містобудівні помилки – у кращому разі на десятиліття, а в гіршому – на століття. Тому для розвитку міського середовища потрібно виправляти містобудівні норми.

У Верховній Раді до другого читання готується законопроєкт про внесення змін до закону “Про регулювання містобудівної діяльності”. Його норми не подобаються багатьом забудовникам, а тому документ гальмували, як могли – після першого читання минуло два роки.

У проєкті встановлюється однозначно: “Фінансування робіт з просторового планування окремих частин території України, території Автономної Республіки Крим, областей, районів та їх частин, об’єднаних територіальних громад, населених пунктів, районів у містах, кварталів, територій за межами населених пунктів, розроблення плану червоних ліній, проведення містобудівного моніторингу, створення і ведення містобудівного кадастру відповідних територій, розроблення місцевих правил регулювання забудови, а також проведення громадських обговорень та громадських слухань здійснюється за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів”.

Тобто у закон можуть внести зміни, які відсунуть забудовників від розробки містобудівної документації та зобов’яжуть місцеві влади проєктувати виключно коштом бюджету.

Детальні плани територій (ДПТ), завдання яких доповнювати й уточнювати Генеральний план в більшому масштабі, показувати, яку будову та де можна розташувати, який вигляд вона матиме, а також вирішувати питання соціальної чи інженерної інфраструктури – у всьому світі такі документи створюють бюджетним коштом. А в Україні – за гроші забудовників. Хоча, якщо судити тверезо, їхня справа – купити ділянку та розвивати її відповідно до тієї документації, яку розробило місто з урахуванням інтересів городян.

Обов’язковою умовою в ДПТ має бути розміщення соціально необхідних об’єктів, насамперед дитячих садків і шкіл – те, чого забудовники зараз легко уникають. Тому на процеси створення містобудівної документації інвестори впливати не повинні.

З іншого боку, все одно не буде гарантії, що, хоча школи й садки в детальному плані території все-таки передбачать, забудовники першочергово не кинуться будувати житлові комплекси й проігнорують інфраструктуру. Що робити, щоб забезпечити її випереджальний розвиток?

Зміни до закону, якщо їх ухвалять, розширять повноваження органів місцевого самоврядування та дадуть містам можливість приймати свої місцеві правила забудови, зокрема нададуть можливість регламентувати черговість будівництва.

Утім, я впевнений, що краще не сподіватися на місцеву владу та місцеві правила: було б надійніше вирішити питання з пріоритетом будівництва об’єктів інфраструктури відразу на законодавчому рівні. Тобто шляхом внесення змін до того ж закону, стаття 40 якого забороняє органам місцевого самоврядування вимагати від замовників будівництва чогось ще, крім пайової участі в розвитку інфраструктури населеного пункту. Саме ця стаття дозволяє забудовникам здавати житлові будинки й не думати про соціальну інфраструктуру.

Було би правильно чітко вказати в законі, наприклад, що містобудівні умови й обмеження забудови земельної ділянки (головний документ, без якого неможливі ні проєктування, ні будівництво) передбачають обов’язкове спорудження садків і шкіл у складі першої черги будівництва житлових комплексів. Без них житлові будинки вводитися в експлуатацію не повинні.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram