Василь Васильович Зеньківський – релігійний філософ, педагог і психолог, міністр сповідань в Українській Державі 1918 року, мемуарист, чий масштабний науковий доробок протягом багатьох десятиліть залишався невідомим на Батьківщині й поволі доходить до читача тільки тепер.

Майбутній вчений і філософ народився 16 липня 1881 року в повітовому місті Проскурів Подільської губернії (нині – Хмельницький). Батько був священником, тому син виховувався в атмосфері глибокої релігійності. Проте в підлітковому віці він пережив духовну кризу – захопився творами Дмитра Писарєва, після чого прийняв матеріалістичний світогляд і вирішив присвятити себе природничим наукам. Закінчив 2-гу чоловічу гімназію в Києві й 1900 року вступив на фізико-математичний факультет Київського університету Святого Володимира. Проте згодом однак зробив вибір на користь гуманітарних дисциплін. До цього його спонукав психологічний семінар Георгія Челпанова – видатного українського вченого, професора університету, який критикував основні положення матеріалістичної філософії та розвивав вчення про душу. Після чотирьох курсів на фізматі, Василь перевівся на історико-філологічний факультет, де пройшов повний курс вищої освіти – п’ять років.

1909 року Зеньківський закінчив Київський університет й отримав пропозицію залишитися на факультеті для підготовки до отримання професорського звання. Певний час він працював приват-доцентом, викладав філософію та дитячу психологію на Вищих жіночих курсах і у Фребелівському інституті, керував Київським релігійно-філософським товариством. Від 1913 року працював у бібліотеках Австро-Угорщини, Німеччини, Італії над дисертацією “Проблема психічної причинності”, яку захистив 1915-го в Московському університеті. Після цього Зеньківський отримав посаду екстраординарного професора Київського університету.

Початок Української революції навесні 1917 року Василь Зеньківський сприйняв позитивно. Він вважав, що свобода відкриває можливості для ширшого виявлення талантів і здібностей кожної людини. Став одним зі співзасновників Українського народного університету (де був професором філософії), активних учасників українського церковного руху, сприяв скликанню першого Всеукраїнського церковного собору. Утім, до Української Центральної Ради він ставився скептично, адже тяжів до російської партії конституційних демократів (кадетів). Прихід до влади Павла Скоропадського внаслідок гетьманського перевороту Зеньківський сприйняв позитивно – як ознаку стабілізації політичного й економічного життя в умовах революції. Тому прийняв пропозицію увійти до складу нового уряду.

Від середини травня до середини жовтня 1918 року Василь Зеньківський – міністр сповідань Української Держави Гетьмана Павла Скоропадського. За цей нетривалий період, згодом детально описаний в його спогадах “П’ять місяців при владі”, він неодноразово порушував питання українізації богослужіння, друкування українського перекладу Святого Письма, реформував Київську духовну академію (колишню Києво-Могилянську), створив учений комітет при міністерстві сповідань. Щоправда, як дуже обережний політик Зеньківський не підтримав відверто автокефалію Української православної церкви, хоча й виступав за розширення повноважень церкви в Україні під владою Московського патріархату.

Читайте також: Іван Огієнко: Мова – душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб

У жовтні 1918 року внаслідок урядової кризи Василь Зеньківський пішов у відставку й відтоді до влади не повертався. Він залишався в Україні при всіх режимах – Директорії УНР, більшовиках, білогвардійцях. Деякий час йому довелося переховуватися в Боярці, рятуючись від переслідування чекістами. Утім, за сприяння більшовика Володимира Затонського повернувся до Києва й отримав роботу в комісаріатах народної освіти, соціального забезпечення й народного здоров’я. За білогвардійської влади восени 1919 року служив у Земсько-міському союзі, підтримував ідею скликання других Всеросійських установчих зборів, які після перемоги над більшовиками повинні були визначити подальшу долю Росії та поневолених нею країн.

Але наприкінці того ж року білогвардійці почали зазнавати тяжких поразок на фронті. Червона Армія знову наближалася до Києва. Василь Зеньківський назавжди полишив місто й подався до Одеси, а звідти – на британському пароплаві за кордон.

Далі були Югославія, Чехословаччина, США, Франція. Російські емігранти ставилися до Зеньківського вороже через те, що той свого часу був українським міністром. Проте йому вдалося влаштуватися у Белградському університеті, потім у Богословському інституті в Парижі. В еміграційному періоді життя й діяльності Василя Зеньківського поступово помітним стає “поправіння” у бік зближення з російськими емігрантськими колами й віддалення від українських. Спроба Дмитра Дорошенка ввести його в коло прибічників гетьманського руху не мала успіху. Зеньківський залишався представником специфічної “російсько-української” національної свідомості та прихильником федеративно-автономістських відносин України та Росії, про що відверто писав 1931 року:

“Тільки федеративна система забезпечить для України свободу її національно-культурного розвитку, що призвело би до міцного й історично цінного вираження та поглиблення російсько-української національної свідомості”.

Численні праці Василя Зеньківського (“Історія російської філософії”, “Система культурного дуалізму”, “Віра і знання”, “Основи християнської філософії”, “Церква і школа”, “Принципи православної антропології” тощо) не втратили свого значення й актуальності донині. А спогади “П’ять місяців при владі” є важливим джерелом для вивчення Української революції 1917-1921 років.

Могила на цвинтарі Сент-Женев’єв-де-Буа. Фото:Dysprositos/CC0

Ближче до кінця життя Василь Зеньківський став священником і протопресвітером, до самого кінця викладав у Свято-Сергіївському православному богословському інституті в Парижі. Він помер 5 серпня 1962 року, одним із останніх з-поміж ексміністрів Гетьманату Павла Скоропадського, і був похований на православному цвинтарі Сент-Женев’єв-де-Буа.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram