Василь Дмитрович Єрмилов – український живописець, графік, монументаліст, художник-конструктор, представник українського авангарду. Один із видатних майстрів художнього авангарду, який проявив себе в багатьох областях мистецтва. У ранній творчості зазнав впливу кубізму, футуризму, супрематизму. У своїх зрілих творах поєднував абстрактні мотиви з рисами українського народного мистецтва, традиційними орнаментами. Для його робіт характерні – експеримент, пошук нових форм і рішень, лаконізм художніх прийомів, барвистість, декоративна виразність. Як говорив сам майстер:

“Я у великій дружбі зі своїми гимбликами, стамесками, пресами, баночками, пензлями, голками, долотами, різцями, циркулами; вони продовження моїх рук та очей”.

Народився 21 березня 1894 року в Харкові. Спочатку навчався в церковноприходській школі, продовжив навчання в художньо-ремісничій майстерні. У 1910-му вступив до Міської школи малювання й живопису. Та зовсім скоро розчарувався консервативною системою викладання і залишив навчання. Деякий час займався в школі-студії видатних харківських художників Штейнберга і Грота. Паралельно займався розписами інтер’єрів, брав участь у розписі фасаду Харківського художнього училища. У ранній творчості художника прослідковується вплив Пікассо, яким він захоплювався. Тоді ж розпочинається його пошук власного стилю, експериментує з матеріялами, вдосконалює художні прийоми.

За рік після початку Першої світової війни Єрмилова мобілізували до армії. Побачивши на власні очі страхіття воєнних дій – дезертирував. Але його швидко спіймали та вислали до Середньої Азії. Проте відзначившись у поході на Персію, отримав Георгіївського хреста 4-го ступеня. Повернувся до Харкова у 1918-му.

Під впливом революційних настроїв із головою поринув у творчість.

“Художник рішуче обирає служіння революційному мистецтву. Він розумів це служіння не просто як відтворення революційних тем і сюжетів традиційними художніми засобами, а як принципову перебудову цих самих засобів”, – зазначив Фогель у книзі про творчість художника.

У 1920-ті Єрмилов працював у стилі конструктивізму (напрям, який характеризується перевагою прямокутних форм). Займався промисловим дизайном, зокрема виготовляв ескізи обгорток, товарні знаки, займався книжковим і журнальним оздобленням, розробкою шрифтів, створював малюнки для тканин.

Василь Дмитрович ініціював створення Художньо-промислового інституту, в якому очолив майстерню графіки. Він багато експериментував з різними матеріялами – металом, фанерою, деревом, мотузками. Художник згадував:

“Потрібно було той матеріал, що попадався під руку, найбільш повно використовувати, бо вибору не було. Є червона і жовта фарба і більше нічого, значить, роби, вибирай найбільш доцільні поєднання і плями і – вражай”.

Брав участь у міжнародних виставках. Найбільш знаковою стала виставка в Лейпцигу 1922-го, звідти художник привіз золоту медаль. За три роки його роботи можна було побачити на виставці художньо-декоративних мистецтв у Парижі.

1928-го Єрмілову доручили оформити український відділ павільйону СРСР на міжнародній виставці “Преса”, що відбувалася в німецькому Кельні. Із цією метою він підготував два десятки альбомів під назвою “Ukraine”. За своїм оформленням вони нагадували середньовічні кодекси з народними орнаментами й обтягнутими плахтою обкладинками. Окремі альбоми висвітлювали діяльність Державного драмтеатру імені Франка, театру “Березіль” Леся Курбаса, розвиток книжкової та аграрної справи в УСРР.

Та сталінські репресії кінця 1930-х років поставили хрест на творчій долі багатьох художників-авангардистів. Василя Єрмилова звинуватили у формалізмі, художнику довелося залишити посаду в інституті. У ці тяжкі роки забуття він не падав духом, працював вдома, після війни знову почав викладати.

Та у 1949-му році почалися нові чистки, Єрмилову до формалізму “додали” космополітизм і виключили зі Спілки художників.

“Із початку 1960 року я начебто отримую відпущення гріхів і беруся з новими силами за роботу, так що сьогодні, приміром, у мене “чутно звук пилки й стукіт молотка”, мене “чихвостили” за космополітизм. Скажіть, чи можна мене за ці звуки зарахувати до “космополітів?”, – писав Єрмилов, не в змозі зрозуміти постійних гноблень та обмежень.

А ось питання реабілітації Василя Єрмилова зайняло дуже багато часу. Навіть тоді, коли чимало його колег вже дочекалися відновлення справедливості. Але тільки під кінець 1960 року митця відновили у Спілці радянських художників.

У 1962-му відбулася персональна виставка художника. За рік знову став викладачем в Харківському художньо-промисловому інституті. Та через утиски, які на собі відчував митець, він вже не міг вільно творити, що з одного боку гнітило, а з іншого він розумів – ще не час давати волю фантазіям. Усе чекав нового злету, але не дочекався.

6 січня 1968 року Єрмилов помер, похований у Харкові, на міському цвинтарі. Та навіть по смерті не удостоївся належного вшанування. Керівники СП художників не надало залу для прощання із Василем Дмитровичем. Друзі покійного згадували, що машина з труною трохи постояла біля будинку Спілки й вирушила на кладовище. На жаль, творчість митця не отримала належного визнання, та сьогодні експерти оцінюють деякі його роботи в сотні тисяч доларів.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram