“Козаки-бандуристи офірно служили Україні не лише козацькими шаблями й рушницями. Вони, далебі, вміли не лише співати та в бандури грати, але вміли вони й життя своє віддавати, щоб тільки жила невмируща слава України”, – так писав український бандурист-віртуоз Василь Костьович Ємець. Він підкорив усю Европу, ба більше, не встояв перед ним і Голлівуд. Його пісня, як бойове знамено, яке він гордо проніс континентами, змушуючи всіх і кожного, хто бодай хоч раз почув його гру, вклонитися силі й глибині української музики. Він справжній майстер, один із найвизначніших музикантів світу. 15 серпня в селищі Шарівці Богодухівського району вшанували геній музиканта відкриттям пам’ятної дошки на його честь.

27 грудня 1890 року в селі Жаборівці (нині Шарівці) на Слобожанщині в родині Євдокії та Костя Ємця народився син, якого нарекли Василем. Змалечку мама колисала дитину українськими піснями, із молоком матері він всотував не лише любов до народної музики, а й до всієї України. Вечорами батько грав на скрипці для своєї родини. Пізніше у Ємців з’явився фонограф, на який вони записували пісні кобзарів, що частенько навідувалися до їхньої оселі.

Бачачи хист Василька до музики, батьки купили йому декілька музичних інструментів, але він мріяв про кобзу. Без відома тата й мами хлопець власним коштом придбав собі бандуру. Відтоді він уже ніколи не випускав її з рук. Його наставником став кобзар Іван Кучугур-Кучеренко. Дебют Василя відбувся в Охтирській гімназії в 1911 році піснею Тараса Шевченка “Розрита могила”, за це його ледь не виключили з навчального закладу.

По закінченню гімназії Ємець студіював в Харківському університеті на фізико-математичному факультеті. Водночас навчав своїх однокурсників грі на бандурі, грав у місцевому театрі. У 1913-му на запрошення мецената та “бандурного батька” (так називають його сучасники) Миколи Богуславського, Василь подався до Катеринограду (Кубань), де створив першу та єдину на той час кобзарську школу. Понад 50 бандуристів Кубані отримали можливість вивчати гру на бандурі у Василя.

У 1914-му Емець підтримав демонстрацію проти заборони вшанування пам’яті Шевченка, через це йому довелося перебратися до Москви й продовжити навчання в місцевому виші. Там студент зблизився з українськими бандуристами, став активним учасником товариства “Кобзар”. Того ж року Василь продемонстрував свою майстерність на Всеслов’янському концерті й отримав високу оцінку свого таланту в пресі. У 1916-му музикант виступив в Імператорському театрі, гра настільки вразила всіх присутніх, що його одразу назвали віртуозом. Ємець перший і єдиний бандурист який виступав сольно в цьому театрі.

По закінченню вишу, Василь повернувся до України й долучився до Бойового куреня УНР, боронив Київ від червоної навали Муравйова. Згодом Ємець став членом Першого Українського конгресу в Києві, був співробітником Міністерства народної освіти. Ініціював створення колективу бандуристів “Кобзарський хор”, який став підмурком Київської капели бандуристів. У листопаді 1918-го в театрі Берґоньє (нині театр імені Лесі Українки) відбувся перший концерт новоствореної капели, потім виступали в “Молодому театрі” Леся Курбаса. У репертуарі бандуристів звучав гімн Павла Чубинського “Ще не вмерла Україна”, але перший рядок змінили на “Вже воскресла Україна”.

Після падіння гетьманату Скоропадського Василь був змушений покинути Батьківщину. Цьому посприяв уповноважений уряду УНР Іван Огієнко, який видав довідку Ємцю на концертне турне Европою, для ознайомлення жителів з національним українським інструментом. Тим самим врятував народного генія від переслідувань, а можливо й загибелі.

Спочатку Василь виїхав до Праги. У Празькій консерваторії вдосконалював свою майстерність. Потім виступав у Берліні, де й видав працю “Кобза та кобзарі”. Вона стала найвідомішою роботою музиканта, загалом їх було більш як двадцять.

У 1923-му Український Громадський Комітет запросив Ємця до Чехословаччини. Там він виступав у таборах для інтернованих українців. У Празі створив школу, де навчали охочих грі на бандурі. Із найкращих утворилася друга капела бандуристів. Василь домігся створення майстерні, що виготовляла бандури.

Читайте також: Українці-бандуристи із Північної Америки відзначили 100-річчя у Києві

Свою концертну діяльність українець продовжив на теренах Франції, потім у Північні Америці. Понад 35 концертів відіграв музикант у Сполучених Штатах – Нью-Йорк, Чикаго, Філадельфія, Детройт та інші міста мали змогу почути гру неперевершеного майстра.

У 1934-му в Парижі на конкурсі музикантів Василь мав шалений успіх. Часто виступав на благодійних вечорах і перед французькою богемою. Одягнений в елегантний фрак, із бандурою в руках він мав неперевершений вигляд, його так і називали – Кобзар у фраку. Окрім концертів, музикант записував платівки, писав наукові опуси з історії козацтва та життєписи видатних бандуристів.

У 1937-му Василь перебрався за океан, до США. Географія його гастрольного туру пролягла від Канади до Мексики. Зі спогадів музиканта:

“Що мене вразило, що сорок років життя в Канаді не змінили ні їх старокрайового вбрання, ні не вбили туги за рідною землею <…> Побут серед збідованих, але ще не зіпсутих “культурою доляра” людей залишиться мені світлим спогадом”.

1938-го Ємець одружився з Марією Готрою-Дорошенко. Подружжя перебралося до Голлівуду. Там Василь продовжив свої виступи.

“Уперше в історії Голливуду, у часи Другої світової війни, пролунали звуки української бандури й української музики, а з тим і дорогого нам імення України”, – згадуватиме бандурист.

У репертуарі українця було понад 200 творів – це і народні пісні, і твори Ліста, Бетховена, Чайковського. Американський поет і художник Девід Ноулотн писав:

“Треба мати геніальність Гомера та красномовність Сапфони, щоб висловити те вдоволення, яке ми маємо від дружності з Василем Ємцем та від його музики”.

Василь Ємець був не лише талановитий бандурист і вчитель, а й неперевершений майстер. Вісім років витратив музикант для вдосконалення бандури. Він мріяв покращити наш національний інструмент, щоб на ному можна було грати не лише народні мотиви, а й шедеври класичної музики. І йому це вдалося – величезна бандура має 62 струни й п’ять хроматичних октав.

Останні роки свого життя Василь Костьович присвятив написанню мемуарів. Свої спогади він присвяти концертним подорожам, а ще підготував до видання платівку інструментальної музики. 6 січня 1982 року серце палкого патріота зупинилося на завжди. Похований у Вінніпезі.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram