Василь Сидор-Шелест – один із провідних діячів Української повстанської армії та Організації українських націоналістів, борець за відновлення самостійної соборної Української держави. Проте його ім’я і через 110 років після народження залишається мало відомим у нашому суспільстві.

Василь з’явився на світ 24 лютого 1910 року в селі Спасів, що нині належить до Сокальського району Львівщини. Батьки були селянами, але змогли дати синові хорошу освіту. Він закінчив гімназію в місті Перемишль і вступив на юридичний факультет Львівського університету. Певний час служив у лавах Війська Польського, став поручником резерву. Але з юних років Василь виховувався в атмосфері любові до рідного краю та прагненні до незалежності України, поневоленої кількома країнами – Радянським Союзом, Польщею, Румунією, Чехо-Словаччиною. Тому він став членом молодіжної скаутської організації “Пласт”, співпрацював із товариством “Просвіта”, згодом вступив до Організації українських націоналістів та активно поширював ідеї ОУН на Холмщині й Волині.

Така діяльність не залишилася осторонь польської влади, і в 1935 році Василя вперше ззарештували – на першому курсі університету. За півтора роки тюрми вдалося вийти на волю та навіть поновитися у виші, але в 1937-му – новий арешт і два роки перебування в камерах Львівської в’язниці.

У вересні 1939-го спалахнула Друга світова війна. Німеччина, Словаччина, а згодом і Радянський Союз напали на Польщу. У часи краху польської державності Василь Сидор вийшов на свободу й повернувся до активної роботи в лавах ОУН, підтримавши Степана Бандеру після фактичного розколу організації. У 1940-1941 роках Василь викладав у Кракові на курсах підготовки підпільників, яких засилали до Радянської України. Нелегально їздив і до західних областей УРСР, організовуючи там українське підпілля. В оперативній роботі використовував псевдонім “Шелест”.

Із початком німецько-радянської війни влітку 1941-го Василь Сидор командував другою сотнею українського батальйону “Нахтіґаль” (“Соловей”) у складі німецького абверу – військової розвідки та контррозвідки вермахту. Націоналісти розраховували, що здобутий досвід і військова підготовка стануть у пригоді під час боротьби за незалежність України. Проте співпраця з Німеччиною не виправдала себе. Нацисти розпочали репресії проти ОУН, а вже на початку 1942 року розформували українські батальйони “Нахтігаль” і “Роланд”, створивши на їхній основі 201-й шуцманшафт-батальйон (батальйон охоронної поліції СД). Він дислокувався на територію Білорусі та провадив боротьбу проти радянських партизанів.

У листопаді 1942-го під час відпустки Василь Сидор разом із іншим членом ОУН Юліаном Ковальським приїхали до Києва, вистежили та застрелили двох агентів гітлерівської служби безпеки, які були причетні до арештів оунівців і вбивства крайового провідника ОУН Дмитра Мирона-Орлика.

Наприкінці 1942-го німці розформували 201-й батальйон, а на початку наступного року заарештували Василя Сидора. Проте йому вдалося втекти та перейти на нелегальне становище. Саме в цей період почалося формування Української повстанської армії, яка на початковому етапі існування вела боротьбу проти нацистських окупантів, їхніх союзників та радянських партизанів. Василя у званні майора призначили членом Головного військового штабу УПА та керівником крайового військового штабу ОУН на Волині. А вже від січня 1944-го, коли довелося вступити в боротьбу і проти Червоної Армії та радянських спецслужб, Василь Сидор-Шелест став заступником провідника ОУН на західноукраїнських землях і командиром оперативної групи УПА-Захід. У 1946-му він отримав звання полковника УПА, став заступником головного командира УПА Романа Шухевича, був нагороджений Срібним Хрестом бойової заслуги 1-го класу. У 1947-му став крайовим провідником ОУН Карпатського краю.

Перебуваючи в підпіллі, Василь одружився з Надією Романів. У подружжя народилася дитина, яка невдовзі померла. Тяжко переживаючи втрату, жінка підтримувала чоловіка та допомагала йому, працювала архіваріусом крайового проводу ОУН.

У вкрай тяжких і нерівних умовах Василь Сидор кілька років керував боротьбою проти радянського режиму на західноукраїнських землях. Сталінським спецслужбами вдалося вистежити його навесні 1949 року. 14 квітня в околицях села Осмолода (зараз Рожнятівського району Івано-Франківщини) бійці МДБ УРСР, конспіративно пересуваючись в лісі, натрапили на групу українських підпільників, які будували криївку. Розпочався бій, що тривав близько години. У бою загинули Василь Сидор, його дружина Надія Романів та їхні охоронці. Але пізніше зв’язкова Василя на псевдонім “Зірка” стверджувала, що з “Шелестом” був тільки його 14-річний син від попереднього шлюбу – Зенко. Обставини останнього бою вона передавала так:

“Раннім ранком, над рікою Лімницею біля села Осмолода НКВД оточило приміщення Шелеста. При Сидорові був тільки його син Зенко. Оба кинулись в сторону ріки – в кущі. Зенкові йшов чотирнадцятий рік життя. Хоч Зенко пройшов багато вишколу, то все-таки він був ще дитина. Обидва прочищають собі дорогу автоматами. За хвилину Зенка прошила куля. Щоб не попасти живим у руки більшовиків-енкаведистів, Зенко кидає гранату, а другою себе розриває. Посіпаки з НКВД біжать до Шелеста, щоб схопити його живим (мабуть такий наказ), та він їх косить з автомата. В ту хвилину кулі з ворожого автомата прошили Шелеста”.

Хрест на місці загибелі Василя Сидора, його дружини Надії Романів та 4-х охоронців. Урочище Яла, поблизу села Осмолода. Фото: Долинський/CC BY-SA 3.0

Про загибель провідника “Зірка” телефоном повідомила членам ОУН у Львові, сказавши, що в неї “перестала працювати електрика” – це був кодовий сигнал.

Вже за часів незалежності України Василя Сидора перепоховали в селищі Перегінське на Рожнятівщині, а в рідному селі Спасів йому встановили пам’ятник.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram