Він був талановитим перекладачем з європейських і східних мов, зворушливим поетом, а ще тим, хто прекрасно розуміє найтонші коливання української душі. Ідеться про Василя Мисика.

Народився 24 липня в селі Новопавлівці на Дніпропетровщині в багатодітній родині. Його батько грав на скрипці, був дяком і диригував церковним хором. Мати любила співати дітям народні пісні та мала дивовижне відчуття слова. Це все позначилося на малому Василю – у нього на все життя розвинувся інтерес до української народної творчості.

Певний час батьки працювали в німців. Хлопчик потоваришував із сином роботодавця та почав із ним спілкуватися німецькою. Згодом читав іноземні газети – і в такий спосіб осилив мову. Це йому далося напрочуд легко.

Потім навчався в семирічній школі в селі Підгороднє, де викладав талановитий педагог Аркадій Казка. Він надіслав вірші хлопчика своєму другу – Павлу Тичині. А той – Миколі Зерову, Максиму Рильському та Павлу Пилиповичу.

“Були подивовані зваженості і природності поезій сільського хлопчини, які ніби дихали степом, випромінювали світло і простоти, дарували неабияку естетичну насолоду”.

Василь дебютував 1923 року в журналі “Червоний шлях”. Відтоді його вірші рясно з’являлися в різних друкуватися в журналах.

У 1926 році Мисик переїхав до Харкова, де працював бібліотекарем у Будинку літераторів імені Василя Блакитного. Там він опинився у вирі літературного життя.

1929 року Мисик разом із Тичиною подорожував Вірменією. Також був у Таджикистані й Узбекистані – відвідини цих країн позначилися на його захопленні східною культурою та поезією.

Уже через рік поет став студентом Харківського технікуму сходознавства, що дало йому змогу розпочати роботу над перекладами з таджицької, перської і арабської мов. А ось англійську й французьку він опанував самотужки.

Отож Мисик перекладав із німецької, білоруської, російської, єврейської, польської, німецької, французької, а найбільше – з англійської, перської і таджицької.

Однак митець не довго насолоджувався творчою роботою – у 1934 році Мисика заарештували в його квартирі. Одна із версій – перекладача просто переплутали з письменником Василем Минком, який жив на іншому поверсі. Причиною арешту може бути й близькість перекладача з Сергієм Пилипенком і Миколою Хвильовим. Через рік особлива нарада при НКВС СРСР засудила Мисика до п’яти років виправно-трудових таборів. Його відправили на Соловки.

Після виживання у цих страшних місцях він повернувся до рідного села. А вже зовсім скоро почалася війна, і Мисика примусово мобілізували до російського війська. Потім був фронт, полон, втеча з нацистського табору й повернення додому.

Письменника реабілітували в 1956 році, що дозволило йому повністю зануритися в літературне та перекладацьке життя. Тоді почали одна за одною виходити його книги поезій: “Вибране”, збірки лірики “Борозни”, “Верховіття”, “Чорнотроп”, “Біля криниці”, “Берег”, “Планета” та “Лан”.

Вірш Василя Мисика “Крапля”:

В кімнаті темно від полиць угнутих,
Мелодій непочутих,
Од весен страчених,
Лиць недобачених,
Од вічної незвершень тяготи,
Од жажди неосяжне осягти.

А за вікном, без тіні заклопоту,
Маленька крапля, що їй жити мить,
Кругліє, знизується з дроту
І – поки до землі летить –
Встигає всесвіт у собі вмістить.

У 1977 року за переклади українською мовою творів видатних поетів світу його нагородили премією імені Максима Рильського.

Василю Мисику доля відміряла 75 років, сповнених то тихою неквапливою творчістю, то насиченими літературними подіями й подорожами, то мучеництвом у лещатах війни й радянської системи, то глибокими переживаннями через втрату коханої дружини, то пошуками вічних цінностей. Проте до кінця своїх днів він залишився незлобливим, врівноваженим й умиротвореним. Митець помер 3 березня 1983 року в Харкові.

У 1995 році Національна спілка письменників України заснувала Літературну премію імені Василя Мисика, яку присуджують за оригінальні поетичні збірки та віршові переклади.

Мисик озвучив українською мовою поезії Шекспіра, Байрона, Пушкіна, Лонґфелло, Шеллі, Бернса, Кітса, Вітмена, Ґете, Гельдерліна, Беранже, Жака Превера й інших авторів. Водночас він відкрив для українців плеяду поетів Сходу: Рудакі, Омара Хаяма, Гафіза, Нізамі та Фірдоусі.

Він уперше переклав українською драму Шекспіра “Тімон Афінський”, романи Джона Родеріґо Дос Пассоса “1919” та О’Генрі “Королі й капуста”, байку Джона Ґея “Заяча дружба”. А ще Мисик – перший перекладач з есперанто українською мовою.

Поет супроводжував свої переклади ґрунтовними поясненнями, коментарями та вступними статтями. Він завжди був зорієнтованим на свого українського читача. Також він увів у нашу літературу нові та вдосконалив уже наявні віршові форми: елегії, бейти, епіграми, ідилії, газелі, рубаї, касиди та дастани.

Василь Мисик запам’ятався українцям тим, що досягав успіхів у двох перекладацьких напрямках – східному та західному. Він вправно працював із текстами мислителів і письменників різних часів та різних країн, завжди зберігав яскраві образи й соціокультурні особливості першотворів.

Дуже влучно про поезію, а загалом і про перекладацьку діяльність Василя Мисика, сказав письменник Володимир Базилевський:

“Мисик змушує тремтіти, спонукає до вібрації найпотаємнішого, ірраціонального в наших серцях ще й тим, що не докладає до цього жодних зусиль. Він просто лишається собою: уважним, спостережливим, незмінно добрим. Ця доброта така відчутна і зворушлива, що не піддатися їй неможливо”.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram