Василь Кирилович Чапленко – український письменник, драматург, літератор, мовознавець, критик, редактор, дійсний член УВАН (Українська вільна академія наук) та НТШ (Наукове товариство імені Шевченка). Але насамперед патріот, який крізь усе життя проніс любов до України та рідного слова. Попри арешти за націоналізм, не схилив голови перед гнобителями українськості, мужньо відстоював права свого народу знати й шанувати свою минувшину. Професор Яр Славутич говорив:

“Я справді шанував і шаную Василя Кириловича як найкращого знавця нашої говірної мови. Серед усіх посейбічних письменників йому справді належить пальма першости як практичному мовознавцеві. І я прислухався до його лексики, відвідував його, щоб ще раз почути народну мову Січеславщини, бо так говорили вдома”.

Василь народився 18 березня 1900 року в невеличкому селі Миколаївка на Катеринославщині (нині Дніпропетровська область) в селянській родині. Батько розписував місцеві церкви. Син завжди крутився біля нього. А ще була бабуся, яка змалечку бавила онука народними піснями, казками, легендами. Малому здавалося, що вона знає їх безліч, адже ніколи не повторюється. Усвідомити себе українцем йому допоміг Шевченків “Кобзар”. Чапленко все життя згадуватиме: “Мені тоді наче в голові розвиднілося!”

Освіту здобув у двокласній міністерській школі, потім вступив до Павлоградської вчительської семінарії, яку закінчив у 1920 році. Саме тут Василь розпочав свою творчу діяльність. Потроху писав вірші й оповідання. Дебютував у павлоградській газеті “Плуг и молот”.

Трохи повчителювавши, вступив до Інституту народної освіти (нині Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара) на філологічне відділення. Його викладачами були видатні науковці того часу. Особливо Василя захоплювали лекції з українського письменства. Які читав брат академіка Сергія Єфремова Петро:

“Я цінив у ньому безкомпромісового носія дорогої для мене ідеї українського відродження, людину чесну, розумну й щиро віддану своїй виховно-педагогічній роботі серед української молоді. І ця моя симпатія дедалі більше зростала на силі, як також і він чимраз більше прихилявся до мене, свого учня”, – згадував Чапленко.

Саме Єфремов познайомив Василя з невичерпними багатствами українського слова та порадив вступити до аспірантури науково-дослідної катедри українознавства, очолювану професором Дмитром Яворницьким. Далі за сприяння того ж Єфремова став членом літературної організації “Плуг”, редколегії журналу “Зоря”. Тоді ж молодий письменник познайомився із Миколою Зеровим, Валер’яном Підмогильним, Григорієм Косинкою. У 1927-му вийшла друком перша збірка письменника “Малоучок” із восьми оповідань, головна тематика яких – працевлаштування селян у місті.

1929 року його друга повість “Братов’я” побачила світ на шпальтах часопису “Червоний шлях”. Але вже 9 серпня 1929-го Василя заарештували, до речі, втретє (перші два ув’язнення за український націоналізм, адже говорив виключно українською, носив вишиванку). Цього разу інкримінували приналежність до “Спілки визволення України” – фіктивної організації, вигаданої чекістами задля арештів української інтелігенції. Заґратували його після доносу про контакти з Петром Єфремовим, якого арештували разом з братом Сергієм і розстріляли. Через сім місяців Василя відпустили – кати не змогли довести його провину.

Після в’язниці Василь влаштувався на робітфак Дніпропетровського металургійного інституту. Чапленко продовжував залишатися українським патріотом і поборником української справи попри всі тортури та випробування в тюрмі. Так у 1931-му ініціював перепоховання Тараса Шевченка на Канівській горі.

“Він дав нам твори українських письменників, завдяки яким студенти підготували доповіді й організували урочисті зібрання, присвячені генію української нації, на яких читались вірші та співались пісні, написані на вірші Тараса Шевченка, Михайла Петренка, Степана Руданського та інших українських поетів”, – згадував член Національної спілки письменників України, учень Василя Чапленка Іван Максимович Шаповал.

Звісно, що це не могло пройти непоміченим, і Василя вкотре звинуватили в націоналізмі й примушували розкаятися у скоєному. Та письменник не вбачав у своїх діях ніякої контрреволюції. Навпаки, намагався пояснити, що вшанування рідної мови, традицій і культури це невідривне право кожного народу.

Зрештою Чапленка звільнили з посади. Йому довелося покинути місто й шукати роботу деінде. Сталіно (нині Донецьк), Луганськ, Ашхабад, Ставрополь, П’ятигорськ – така була географія вчителювання Василя. Де б не працював – усюди гуртував молодь, навертав студентів до вивчення мови й літератури, популяризував українських письменників.

У роки німецько-радянської війни повернувся до Дніпропетровська, влаштувався викладачем української мови у Транспортному інституті. Але вже в 1943-му виїхав до Німеччини. Звідти за декілька років емігрував до США.

Спочатку українець чимало гарував на фабриках та шпиталях. До того часу в рукописах вже зібралася чимала купа його невиданих творів. Заручившись підтримкою інших емігрантів, Чапленко, вже під прізвищем Чапля видав твори: роман “Чорноморці”, повісті “Люди в тенетах”, “На узгір’ї Копет-Дагу”, “Півтора людського”, “Українці”, “Загибель Перемітька”, “Його таємниця”, збірку “Драматичні твори”, а ще вірші та оповідання. Найвизначнішими мовознавчими працями є: “Українська літературна мова XVIII століття до 1917 року” та “Історія нової української літературної мови”. Загалом, ще у 1975 році його творчий доробок нараховував понад 800 праць.

У 1952-1953 роках працював головним редактором недільного додатку до газети “Свобода”, водночас видавав часопис “Всесвіт”. Окрім того, створив при УВАН “Постійну комісію для збереження літературної та мистецької спадщини Володимира Винниченка”. Також займався дослідженням походження слов’ян і вивчав українізми в творчості Миколи Гоголя.

Василь Чапленко: За рідну українську мову боротися треба!

Помер Василь Чапленко 4 лютого 1990 року у місті Матаван (штат Нью-Джерсі). Свій вічний спокій знайшов на українському православному цвинтарі в Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі.

У Дніпрі є вулиця Василя Чапленка, а на будівлі колишнього металургійного робітфаку, де працював письменник, відкрито меморіальну дошку на його честь.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram